Something went wrong while displaying this content. Refresh

Якщо перша частина Baldur’s Gate була про шлях головного героя від дрища-інцела до сігми-гігачада, то тут герой стає майже богом, який руйнує цілі мультивсесвіти силою думки. Це дуже відчувається, коли проходиш який-небудь dungeon, а там половина знайденої зброї — це легендарна легендарка, яку особисто кував Бог 500 років тому.


Сюжет починається як у гачі-фільмі: головний герой приходить до тями в темному-темному dungeon, який належить місцевому лиходію (master'у). Над ГГ ставить експерименти тутешній Волондеморт — Джон Іреникус, маг-садист, який страждає на біполярОчку і любить катувати інших людей, особливо тих, що мають незвичайні здібності або походження.

Вже за перші 15 хвилин можна подумати, що граєш в Icewind Dale, але такий, де сюжет писали з бюджетом більше двох пачок чіпсів. Данджі тут дійсно вражають, і що головне — майже не душать. Якщо дуже коротко, то все як у Baldur's Gate 1, але більше і краще: сюжет глибший, епічніший, а подекуди — навіть драму завезли. Змови, багатокроківОчки і 5D шахи вже не локальні, а глобальні і епічні.



Гра повністю бере базу першої частини і розкручує на максимум те, що можна очікувати від гри на цьому рушії. Дуже сумно, що на відміну від першої частини, тут не перемалювали деякі заставки — могли б їх бодай скопіпастити. Це дуже сильно розбавляло гру і давало зрозуміти, що ти граєш у щось хоча б віддалено сучасне. Щодо опен-ворлду, то тут одразу після прологу кидають у напіввідкритий світ, як у першій частині або Pillars of Eternity, де що не локація — то трильйон годин данджів або сайдквестів. Вибір — основа всього, його довели до доволі прийнятного рівня, тут навіть під кожен клас головного героя буде свій ланцюжок квестів для отримання stronghold.

У Baldur's Gate 2 все ще є система репутації, але бути таким злим, як у Dragon Age: Origins, мені все ж не захотілося. Також можна отримати власну базу, менеджити ресурси і т.д., хоча для мене це і не було супер зручно, бо я йшов на якийсь квест і застрягав там на довгі-довгі дні, не маючи можливості подбати про все інше.

Бойові арени дійсно значно складніші, багаторівневі, з пастками, дверима, які одні лиш розробники знають чим відкривати, єбаками при вході та ще й з загадками, які після доволі казуального BG1 для мене не були інтуїтивно зрозумілими.

Окремо скажу, що багато грати в ігри на Infinity Engine мені набридає. Чому? Бо ігромеханічно вони дуже застарілі. За час менеджменту інвентарю загону з 6 людей я можу половину звітів у себе на роботі зробити. Я б з радістю пограв у неї ще раз, якби її перенесли, наприклад, на модифікований під Pillars of Eternity рушій Unity, бо тоді гра б втратила всю зайву рутину і лишилося б тільки м'ясо — затикування ворогів і шедевральний сюжет.


Тут те саме Advanced D&D, яке мені у кошмарах снитиметься через свою геніальну систему з мінусами. Плюс у тому, що в грі битися треба не з рандомними ноунейм-вовками, а з демонами, лічами, вампірами та колишніми родичами по божественній лінії.

Механіки стали ще більш глибокими, заклинання — ще більш шизоїдними. Тепер замість фаєрбола можна кастанути якусь люту крінжу і дивитися, як твої вороги випаровуються з поля бою, не сказавши ні слова. Ну і звичайно ж, тут є прикол з “твоя зброя неефективна, придумай, чим ще можна вдарити противника”, але думаю, для мазохістів, як я, це норм.


В грі з назвою "Брама Балдура" не можна відвідати Браму Балдура, well, well, well. Зате у нас великий і страшний Амн — не тільки фон для пригод, а й повноцінне місто з фракціями, гільдіями, доносами один на одного, шахрайством і політикою. Хоча, інші локації, крім Амну, також заслуговують на увагу.

Поза Амном я провів просто гігантську кількість годин — як через кількість контенту, так і через тупі загадки, які намагався розгадати методом "тиць-тиць", який не вирізнявся великою ефективністю. Хоча, з іншого боку, не доведеться плакати, що я пропустив багато цікавого контенту.


Тут біовари напотужничали і перевершили самі себе. Я, звісно, не дослідив детально всіх компаньйонів та кожен їх окремий діалог, але відчувається так, ніби всі супутники тепер мають не тільки особистість, а й сюжетні арки, квести, діалоги, які впливають на все — від морального компасу головного героя до того, хто зрештою буде в загоні.

Той же Мінськ з своїм Бу — це взагалі ібма. Як і — Ері з її вірою та болем, який constant and sharp, як у Патріка Бейтмана. Також мені до вподоби Віконія з расизмом і ельфійським пафосом та Джахейра з її біполярочкою. Ще тут є романи, але мені якось не дуже цікаво таким займатись у ізометричних іграх, це більше для ігор типу Dragon Age: Origins або Greedfall.


+ Епічний сюжет, який не боїться робити бога з головного героя

+ Компаньйони, які більше ніж пікселі.

+ Боївка, яка дає реалізувати свою шизу.

+ Світ, в який напхали гігантську кількість контенту.

+ Стронгхолди, та їх ланцюжки квестів.


+ Потрібно мінімально бути у курсі подій першої частини.

+ Загадки, яких інколи забагато.

+ Інтерфейс, який застарів ще до того, як я пішов у 7 клас.

+ Викликає перегрів жанром C-RPG


База Балдура 2— це не просто сиквел. Це квантовий стрибок для всього жанру, в який сьогодні без сліз не пограєш. Якщо перша частина максимально приземлена, то тут сценаристи пішли у відрив і реалізували всю свою письменницьку шизу.

Відгук 2 в 1!

Моя жінка: Це була цікава нуарна гра. Цікава як за сюжетом, так і за механіками.

Тож, гра розповідає історію про детектива, якому доведеться розплутати свою останню справу перш ніж возз'єднатися із коханою. Мені сподобалось читати і слухати всі надані нам історії і шукати всі колекційні предмети. Розв'язка була неочікуваною, за що окреме дякую сценаристам (сюжету).

Гра одноразова, але однозначно варта того, аби її проходити. Післясмак в гри приємний.

---------------------------------

Я: Murdered: Soul Suspect - це та гра, яку вмикаєш з нульовими очікуваннями — і раптом не хочеш вимикати. Вона стара, місцями незграбна, але в неї є атмосфера і прикольний сюжет. А цього зараз не вистачає навіть багатьом ААА-проєктам.

Графіка і артдизайн

Місто виглядає похмуро й атмосферно, все як годиться для потойбічного нуару. Але візуал уже на момент релізу був так собі — трошки з вайбом PS3, із дерев’яними анімаціями і персонажами, які виражають емоції виключно через повороти голови.

Атмосфера

Оце вдалось. Салем — містичний, туманний, з відчуттям присутності чогось надприродного. Мертві залишаються зі своїми історіями, і в цьому є щось дуже людяне — і водночас моторошне.

Геймплей

Ти привид. Проходиш крізь стіни, читаєш думки, збираєш підказки — все це працює. Геймплей простенький, але затягує. Так, розслідування тут лінійні, але процес приємний, навіть якщо загадки іноді примітивні. Є демони, яких треба уникати. Загалом механіки працюють і не втомлюють.

Сюжет

Ідея з привидом-детективом — топ. Зав’язка цікава, подача інтригує, і навіть попри кілька сюжетних дірок і очевидних поворотів, історія тримає. Хочеться дійти до кінця, щоб дізнатись — хто, як, чому. І це вже про щось говорить.

Саунддизайн і музика

Музика доповнює атмосферу, не лізе вперед, але створює правильний настрій. Звуки міста, голоси, ефекти потойбіччя — все зроблено якісно.

Мurdered: Soul Suspect — це не шедевр, але й не провал. Хороший сюжет, приємний (хоч і простий) геймплей, стильна атмосфера. Ідея з привидом-детективом працює. Могло бути краще — але й гірше вже було.

Euro Truck Simulator 2 — гра, де ти сидиш у вантажівці довше, ніж деякі люди в офісі.

Графіка і артдизайн

Як для гри 2012-го року — виглядає пристойно. Дороги, міста, пейзажі — все впізнавано й атмосферно. Але, зізнаємось, водити фуру крізь однакові поля біля Праги і Берліна — не те саме, що подорожувати світом у Red Dead Redemption 2. Хоча, якщо не надто прискіпуватись, виглядає цілком норм.

Атмосфера

Оце сильна сторона. Їдеш собі під улюблене інтернет-радіо, дивишся на захід сонця над автобаном — і все, мозок відпочиває. У цій грі можна зловити дзен. Але цей же дзен швидко перетворюється на дрімоту, якщо не маєш чіткого "заради чого" це все робити.

Геймплей

Їдеш. Паркуєшся. Завантажуєшся. Їдеш далі. Купуєш нову вантажівку. Наймаєш водіїв. Потім знову їдеш. Все. І хоч спочатку це затягує, з часом починаєш помічати, що робиш одне й те саме вже 20-й раз. Прогрес повільний, грінду дуже багато, із часом вже хочеться кинути все й поїхати автостопом у Stardew Valley.

Сюжет

Твій сюжет тут — це історія маленької транспортної компанії, яку ти створюєш з нуля. Але якщо ти очікуєш драми, несподіванок чи хоча б діалогів — забудь. Тут сюжет в тебе в голові.

Саунддизайн і музика

Двигуни звучать непогано, сигнали — реалістично. Але головна музика тут — це інтернет-радіо або твій Spotify. Без нього ця дорога буде довгою. Дуже довгою.

Технічний стан і проблеми

Гра стабільна, оптимізація — ок, але впевнений, що при бажанні можна було добитись кращої роботи на СтімДек.

Euro Truck Simulator 2 — це гра не для всіх. Це не екшн, не драма, не виживач. Це симулятор життя далекобійника. Якщо це твоя медитація — ловитимеш кайф. Якщо ні — за кермом тебе чекає лише сон і думки про інші ігри.