Ніч. Хід часу застиг. Виходиш на балкон, дістаєш вогник, неквапливо потягуєш сигарету. Дим сигарети зливається із димом заводських труб. На душі тепло. Приємна порожня тиша...
Знову залипаєш на ці будинки, які ніяк не змінилися за чверть століття. Вони так само похмуро стоять і втомлено мовчать. Потім замислюєшся, скільки ж життів у цих вуликах з панельними сотами, що всі вони будуть безславно закінчені; прожиті як під копірку та нічим не запам'ятаються.
А потім згадуєш дитинство, в якому все здавалося особливим, навіть очікування щоденної прогулянки з друзями хвилювало свідомість. Згадуєш про постійні теплі посиденьки з незліченними родичами, яких ти років 10 уже не бачив. Дивуєшся, як раніше все було гранично ясно. А тепер усі питання залишаються риторичними. Все незрозуміло. Немає білого та чорного, лише безліч градієнтів сірого. Життя пролітає, а ти так само чекаєш, чекаєш чогось світлого, але тут закінчується сигарета... пора повертатися з балкона...