Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї. Слава Україні!

Нещодавно міністр цифрової трансформації Михайло Федоров в інтерв’ю для «Армія TV» охарактеризував свою роботу як «божественну». За словами урядовця, робота міністра унікальна тим, що передбачає створення правил гри для мільйонів людей. «…Робота міністерська — це божественна робота, тому що ти проєктуєш правила гри. От яка ще є робота, де ти створюєш правила гри для мільйонів людей? Це там Бог є і не знаю, хто ще є», – зазначив Федоров.

А голова комітету Верховної Ради з питань фінансів Данило Гетманцев під час виступу в Раді, попереджаючи про ризик фінансової кризи вже у квітні 2026 року, заявив: «Не ми вибрали цей час — нас обрав Господь і поклав на нас величезну відповідальність».

Занадто самовпевнені заяви від національно несвідомих елементів, які точно не служать ні Богу, ні нації. Варто додати єретичні практики окультизму від Єрмака, і загалом окреслюється тенденція до створення та служіння культу. І цей культ шкодить народу, бо суперечить його природі.

Етатизм — це політико-філософська концепція, згідно з якою держава є вищою і самодостатньою цінністю, первинною щодо суспільства, нації та індивіда. Держава в етатизмі — не інструмент народу, а самоціль: вона має власні інтереси, власну волю і легітимність, незалежну від тих, ким управляє. Звідси — схильність до централізації, бюрократизації та підпорядкування громадянина апарату.

Націоналізм, натомість, вибудовує іншу ієрархію цінностей: первинною є нація — культурно-історична спільнота з власною ідентичністю, мовою, пам'яттю та волею до самовизначення. Держава в націоналістичній парадигмі є похідною від нації і служить їй; вона легітимна рівно настільки, наскільки виражає й захищає національний інтерес. Народ — суб'єкт, держава — його знаряддя.

Етатизм вважає, що люди (всі, а від того «рівноправність», де дають рівно таку кількість прав і діють вони рівно стільки, скільки того бажає держава) від природи не спроможні до самоорганізації — для керування народом потрібна спеціально навчена бюрократія. Етатизм виступає проти громадської самоорганізації, в якій бачить свого конкурента і ворога.

Націоналізм вважає, що всі люди різні, відтак їхня спроможність до самоорганізації перебуває в широкому діапазоні: одні не здатні організувати навіть себе, другі можуть керувати громадою, треті – державою. Як у здоровій ієрархії, потрібні всі члени громади, якщо вони не завдають шкоди, і їхні життя цінні, бо без них громада функціонувати не зможе.

У націоналізмі кожен представник народу незамінний і важливим є продовження роду, тобто його життя. Націоналістична етика вимагає від воїна не жертви, а перемоги — і якщо смерть все ж настає, це сприймається як втрата, а не як виконання функції.

У етатизмі кожного члена держави можна замінити, бо цінність цього елемента змінюється залежно від його функціональності для апарату: людина коштує рівно стільки, скільки вона корисна системі — як солдат на фронті, як платник податків, як виконавець наказу. Щойно вона перестає виконувати відведену роль — через загибель, інвалідність, непокору чи просто непотрібність — держава замінює її наступним елементом без жодної втрати для самої себе. Звідси принципово різне ставлення до мобілізації, демографії та людських втрат: націоналіст бачить у кожному загиблому невідновну втрату живої нації — її крові, пам'яті, майбутніх нащадків; етатист бачить статистику, яку можна компенсувати новим призовом. Саме тому етатистська держава здатна воювати до останнього громадянина — і щиро не розуміти, чому це є проблемою.

Наочні приклади:

• Колишній міністр закордонних справ заявив: «Можливо, нам (кому «нам»?) доведеться відкривати країну для міграції — Бангладеш, Непал, Індія, Філіппіни, В'єтнам із задоволенням приїдуть. Попереду дуже важкі часи».
  
• Перший віцеспікер Верховної Ради Корнієнко заявив, що Україні слід готуватися до «масштабного переселення мігрантів», і в кращому разі це будуть мігранти з Середньої Азії.

1. Сакралізація, про яку сказано на початку.
   
2. Ритуальність у вигляді повторюваних злочинів ТЦК, нарузі над гідністю українця.
   
3. Жертвоприношення. 15 мільйонів посмертно — це показово не тому, що багато, а тому, що посмертно. Та сама сума, вкладена у якісне озброєння, броню, дрони, медичну евакуацію або у сім'ю живого воїна — збільшує шанси на успіх українця. Обов’язкова на рівні державного закону хвилина мовчання, меморіали, «герої не вмирають», посмертні нагороди, 15 мільйонів родині — все це утворює злагоджену систему, в якій смерть воїна вигідніша державі, ніж його виживання. А решту можна замінити зайдами-мігрантами?