Світ після завершення книжкової саги

В цьому посібнику ви дізнаєтесь як насправді закінчилась історія Ґеральта із Рівії.
По так званому “канону”

Джерелом інформації послугувала оригінальна серія книжок від Анджея Сапковського.

🤍

Оцінки та уподобання допомагають іншим людям легше знаходити цей посібник і заохочують мене робити більше подібних посібників. Я вдячний за всі оцінки!

Повоєнний світ

Події «Володарки Озера» завершують історію відьмака Ґеральта, відьмачки Цірі та чарівниці Йеннефер. Однак усім відомо, що кінець історії героїв не означає кінець самого світу. І це незалежно від того, чи герої живі, чи увійшли вони до пантеону.
Що ж ми знаємо про чарівний світ відьмака після завершення історії? Хто виграв перегони у «Великій політиці» й у якому світі живуть нащадки Північних Королівств та Нільфгарду?

Джерела інформації

Перш за все це джерела наших знань про події поза межами саги безпосередньо: про долі країн, вождів та сильних світу цього.
Про деякі з них нам відомо з вуст безпосередніх учасників (спогади Вольфа Ізенгріма та Сігі Реувена, Солодкої Вітрогонки та онука короля Ковіру - BO).
Дещо є у свідоцтвах нащадків - не стільки факти, скільки тон, ідеологічне забарвлення, з яким подана інформація (як, наприклад, в екзаменуванні студентів у військовій академії Нільфгарду та в школі чарівниць на Півночі - ВО).
Але найдокладніші відомості ми отримуємо з фундаментального компендіуму, уривки якого є в сазі, — багатотомної (щонайменше 15 томів) «Encyclopaedia Maxima Mundi» Еффенберга та Тальбота.
Про неї ми дозволимо собі кілька слів.

По-перше, звернемо увагу на форму цього твору — класична енциклопедія (складена за алфавітним принципом, що свідчить про високий рівень закоріненості абстрактних принципів побудови знання; нагадаємо про важливу для нашої реальності «Енциклопедію» Дідро та д'Аламбера, що з'явилася лише під кінець доби Просвітництва).

По-друге, назва її, що перекладається як «Енциклопедія всього (найширшого) світу», свідчить і про ступінь освоєння території того світу читачами «Енциклопедії»: Нільфгард і Північ описані як елементи єдиного політико-культурного пейзажу.

Нарешті, по-третє, вона є «нільфгардськоцентричною» - не тільки ідеологічно, але й на рівні мови: у категоріях енциклопедії, як і в іменах Нільфгарду, раз у раз трапляються імена з літерами, нехарактерними для імен та географічних назв Північних Королівств, які є здебільшого в назвах ельфійських та нільфгардських («V», «Q», «Х» на жаль, в українському перекладі цю особливість неможливо передати).
Підсумовуємо: твір Еффенберга та Тальбота написано для Нільфгарду, але він містить як «свої», так і ті географічні терени, що належали до територій Північних Королівств.
Настільки ж характерними є й джерела, звідки прийдешні покоління черпають свої знання про героїв саги. Усі вони (перш за все твори Флоуренса Делланоя) теж походять із Нільфгарду.
Нарешті, розкопки в Боклері професора Шліманна (з університету в Кастель Гранп'яні, Нільфгард) презентують досить характерні особливості розуміння історії за часів «Енциклопедії» Еффенберга та Тальбота: XIII століття - то Темні Століття, а королівство Рівія - «старожитнє» та «із непідтвердженою локалізацією»; мови ж Півночі вивчають «лінгвісти й дослідники мертвих мов» (ВЛ).

Короткострокова перспектива

Північні війни (за атрибуцією Еффенберга та Тальбота - 1239-1268 pp.) закінчилися формальним Цінтрійським миром; війська Півночі та Нільфгарду було розведено по обидва боки Яруги, Цінтра увійшла до Імперії на цілком законних засадах (імператор Емгир вар Емрейс оженився з «Ціріллою», <онукою каланте» - і цінтрийцями це було сприйнято як доконаний факт ще до офіційної церемонії: війська маршала Віссегерда перейшли на бік Нільфгарду ще до наступу Імперії навесні 1268 р. на Північ).
Того ж року в Реданії стався «тихий переворот»: було зміщено Сігізмунда Дійкстру - незмінного керівника зовнішньої та внутрішньої розвідки країни, найбільш впливову в королівстві людину й одного з ковалів перемоги Півночі. Наскільки можна розуміти, зміщено його чи не за безпосереднім наказом Філіппи Ейльгарт (а тому слід, на який вийшов Дійкстра і який стосувався винних у смерті короля Візіміра, навряд чи можна вважати нільфгардською брехнею).

Утім, насолоджуватися результатами перемоги (як тактичної - для Королівств Півночі, так і стратегічної - для Нільфгарду) жодній зі сторін не Довелося довго: у 1268 р. настав Великий Мор, відомий як лихоманка Катріони. Усе, що ми знаємо про епідеміологічні загрози в середньовічних та ранньомодерних суспільствах, дає нам право говорити про велику смертність, особливо у великих містах. Страх перед мором був настільки сильним, що повторний його прихід у 1272 р. спричинив масові заворушення, жертвою яких стали чародійки.
Як відомо з джерел, у результаті від державного управління були відсторонені найбільш активні чародійки (причому як на півночі, так і на півдні: у святцях чародійських шкіл згадують як мученицю Філіппу, так і мученицю посилення ролі храмів (перш за все Храму Вогню) Ассіре). Результат і спровоковане полювання на відьом (бо тут уже йшлося не про чародійок, які мали офіційний статус, а про розправу над підозрілими з точки зору натовпу жінками).
Утім, ці переслідування не позначилися на функціонуванні чародійських шкіл: як Горс Велен, так і Бан Ард продовжили своє існування як центри чародійської освіти. Більше того, «потім був час пропаганди, коли майстриням доводилося уже й виглядом своїм викликати повагу, подив і набожний ляк» (BO).

Нарешті, у короткостроковій перспективі відбулися зміни й у політичному житті Півночі й Півдня. Протягом кількох років після згадуваних подій у Ковірі від рук змовників загинув король Естерад Тиссен. Онук його Гвіскар Вермулен, зберігши титул герцога Крейдену, королем уже не був. Тому є кілька пояснень, однак характерно, що наприкінці його життя неактуальним стало збереження таємниці щодо домовленостей Дійкстри та Ковіру - перш за все в контексті принципового ковірського нейтралітету.
А в Реданії досить швидко увійшов у силу Радовід V Суворий, у 1268 р. - тринадцятирічний підліток (як відомо, його звеличення напряму пов'язане зі смертю Філіппи Ейльгарт після 1272 р.).

Подальша глобальна історія

Якщо на Півночі потрясіння соціальні йшли пліч-о-пліч із політичними негараздами, то Нільфгард іще щонайменше чверть століття був під владою імператора Емгира вар Емрейса. Нам точно відомо, що він залишався при владі після 1290 р. (хоча на межі XIII—XIV століть імператором став узурпатор Морвран Воріс). Скоріше за все, смерть Емгира була пов'язана з третім приходом Великого Мору в 1294 р. Але майже сорок років на престолі й послідовність внутрішньої та зовнішньої політики зуміли перетворити Нільфгард на непереможну державу.
Морврана Воріса, як пам'ятають читачі, було обрано як заміну Емгирові ще за часів Північних війн. Підтримала його не лише стара аристократія, але й Торговельна гільдія, та, що, з одного боку, контролювала ганзи на території Імперії, а з другого, з легкістю вирішувала проблеми міжнародних контактів.
Імператор Воріс позбувся довірених людей Емгира - доля Евертсена Петера є тут лакмусовим папірцем.

Утім, іще до кінця ХІІІ ст. узурпатора було скинуто й замість нього на престол сів Ян Кальвейт. Про нього нам відомо щонайменше дві речі: по-перше, він продовжував політику Емгира вар Емрейса; по-друге, на троні він сидів тридцять років, якщо не більше.
З важливих подій під час його панування можна згадати так звану Війну двох єдинорогів (1309-1318). Подробиці її нам невідомі, крім двох моментів: навіть за часів «Енциклопедії» Еффенберга й Тальбота її звуть «кривавою»; а єдина країна, на гербі якої є єдинороги, - це Кедвен, країна, на території якої перебуває, крім іншого, школа чоловіків-чарівників Бан Ард. Також під час його панування мореплавець Фабіо Сахс відкрив невідомий раніше континент, що розширило знання про світ і торговельні трансакції.
На сході (де розташовані Зерріканія та Гакланд) успіхи експансії як Півночі, так й Імперії не дуже значущі. 1350 року знаний нам світ потерпав від навали гааків - події настільки серйозної, що та увійшла в перелік бід ельфійської пророчиці Ітліни. Утім, уже в 1373 р. Німуе, подорожуючи всім знайомим на той час світом, - від нільфгардських провінцій до Півночі, - не зустріла на своєму шляху якихось слідів тієї навали.
I тут треба зробити, мабуть, головний невтішний для Північних Королівств висновок: майбутнє - це світ, що кардинально змінився, але змінився під владою Нільфгарду. (Відзначимо, що не тільки Німуе йде до Горс Велену з далекого півдня, але й Кондвірамурс говорить «у нас у Віковаро» - ВО.)

Але це світ із більш-менш єдиною владою, раціональними законами, співпрацею магії та науки під контролем держави... Але це світ, де Північ у довгостроковій перспективі програє.
Утім, серйознішою проблемою в цій довгостроковій перспективі є не політичний процес, а те, що через багато століть Еффенберг і Тальбот назвуть «кліматичними змінами». Те, що дається взнаки вже через два століття після історії Ґеральта: «...єдиним портом, що не замерзає в затоці Пракседа, є Понт Ваніс. ‹…› …сто років тому не замерзав жоден із портів затоки. ‹…› А чи ти знаєш про те, що в Кедвені були виноградники? ‹…› Тепер у Кедвені виноград не росте зовсім. Тому що зараз зими, на відміну від колишніх, приносять сильні морози, а сильний мороз виноград убиває. Не просто гальмує вегетацію, а вбиває. Нищить. ‹...› ...на зламі грудня та січня завірюхи бувають над Альбою, де ще сто років тому сам сніг був сенсацією. те, що сніги тануть, а озера в нас відмерзають у квітні, знає ж кожна дитина! I кожна дитина дивується, чого б то місяць той зветься квітнем» (ВО).
Це ще не апокаліпсис, але тенденція примушує замислитися.
Нарешті, з цього світу пішли ельфи. Це сталося протягом ста років після подій саги: уже за часів Кондвірамурс є потреба поясняти ці обставини: «Коли відчинили Двері й ельфи відійшли, то забрали із собою або ж знищили всі твори мистецтва, не залишивши жодної картини» (ВО).

А наприкінці зі світу, здається, пішла й магія. Уже Еффенберг і Тальбот говорять про неї як про давні легенди та забобони.

А може, магія й наука таки зуміли поєднати свої зусилля і, як говорив в іншій реальності письменник А. Кларк, магія стала лише певним рівнем технології? Це також можливо. Але в будь-якому разі то вже інша історія для іншої книжки.

Примітки

Як вам канонічне завершення саги? Помітили що деякі деталі досить сильно схожі із поганою кінцівкою у грі?
Канон мені якщо чесно не дуже, приємно мати вибір того як завершиться твоя історія бо кожен переживає її по своєму й по суті сам вирішує як їй завершуватись. Хтось налаштований на хорошу кінцівку, хтось на середню, хтось на погану, а хтось хоче пережити їх усі. В незалежності від отриманої кінцівки геймплей й отримані емоції від проходження й читання завжди хороші. Тому великий респект авторам гри за таку класну можливість вибору й наслідків.

Дякую за прочитання цього посібника.