Recent reviews by DarkPrince9507

💢 ¡Atención! 💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще аварійна ситуація в небі!


👉 Оригінальна Midnight Scenes, зроблена зусиллями лише однієї людини, незважаючи на свою вкрай малу тривалість вийшла вельми атмосферним і незабутнім проєктом, який добре передає дух класичної "Сутінкової зони" та зробленим у схожій стилістиці і з відповідними колірними рішеннями. Але перша частина була лише пробою пера, точкою входу в цілий альманах, що наразі розрісся до трьох ігор. Сиквел, а якщо точніше, друга історія (адже прямого зв'язку між іграми немає) за авторством того самого Октаві Наварро вийшла гарною роботою над помилками - збільшена вдвічі тривалість (усе ще замало, але вже тягне на повноцінну історію), більше локацій, повноцінна розповідь із різними персонажами та діалогами між ними та така сама опрацьована атмосфера таємничого й моторошного, що трохи змістила акцент для більшої динаміки.

👉 Взагалі, Midnight Scenes у такому вигляді має вигляд непоганого класичного хорору без обридлих елементів сучасних представників жанру, на кшталт усюдисущих скрімерів, втеч від невразливих супротивників і постійного використання ліхтарика/відеокамери, сподіваюся, ігри альманаху й надалі виходитимуть, оскільки це чудовий спосіб провести вечір.

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте вчасно купувати квитки на літак! 🌌

👉 На відміну від The Highway тут історія розгортається значно стрімкіше і вже зі старту, познайомившись із головним героєм - вченим на ім'я Річард Гріффін, ми в ролі протагоніста прощаємося з дружиною і, пославшись на необхідність термінового відрядження, а також ледь не втративши квиток, сідаємо на борт. Від чого так тікає Річард? Що він так дбайливо охороняє у своєму кейсі? Чи зможе він втекти на літаку? - ось питання, відповіді на які нам належить дізнатися, а заразом і покопатися в минулому протагоніста, що не так давно працював у секретній лабораторії й одного нещасливого вечора замість того, щоб піти з усіма на вечірку, вирішив затриматися допізна.

👉 Втім, обійдемося без спойлерів, лише для затравки зазначу, що в один момент історія копіює відомих "Лангольєрів". На відміну від оригінальної гри тут події розвиваються значно стрімкіше, але, при цьому, витримано чудовий пейсинг між відносно спокійними епізодами і тими, де герой явно поспішає щосили, побоюючись за своє життя. Ще однією перевагою гри є те, що все тримається здебільшого на атмосфері, адже невідомість лякає сильніше, а тут цього сповна. Загалом історія логічна, закінчена (а не обривається на півслові як у першій частині), а її фінал чудово передає дух уже не раз згаданої "Сутінкової зони".

👉 У геймплейному плані другий епізод недалеко пішов від першого. Це все ще point'n'click квест, де нам доведеться збирати предмети, комбінувати їх між собою, досліджувати оточення, що не завжди обов'язково для просування сюжетом, і застосовувати знайдені предмети в потрібних місцях. Через зміну темпу гри геймплей трохи спростився, через що взаємодії стали майже інтуїтивними і виконуються вельми швидко (не те, щоб раніше це займало багато часу, але все ж таки), хоча є й винятки, на кшталт головоломки з кодами, логіки в якій, крім банального перебору всіх комбінацій, я так і не знайшов.

👉 Візуально все стало краще. Піксельна графіка в сірих тонах з оригіналу нікуди не поділася (та й не повинна була), але якість виконання помітно зросла. Це стосується більшої кількості анімацій, детальнішого й анімованого оточення, портретів персонажів під час діалогів і загальної кількості локацій.

👉 Звуковий супровід радує слух - чимала частина атмосфери побудована саме на ньому, а нагнітання саспенсу тут виконано просто чудово.

Midnight Scenes - Episode 2 - це:

👌 They don't live
👌 Найневдаліший корпоратив
👌 Таємниця єгипетських пірамід
👌 Тому що в літаку все залежить ВІД ГВИНТА!
👌 One night at Freddy's
👌 Топовий ігровий ПК за розумні гроші
👌 Меддісон у ролі Меддісон

🔷 Чудове продовження для альманаху і чудова робота над помилками - збільшена тривалість, багатша деталізація, чудова атмосфера і саспенс, побудований на звуковому супроводі - якщо шукаєте щось на вечір, то до другого епізоду, що майже в усьому кращий за перший, безперечно варто придивитися. 🔷

🔰 Діагноз - Я вже бачив це… в Night Springs 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

💢 ¡Atención! 💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще аварійна ситуація на дорозі!


👉 Жанр point'n'click квестів існує вже досить давно, а тому немає нічого дивного в тому, що, маючи на руках сучасні інструменти для створення ігор і сильне бажання творити, навіть одна людина може зробити свою гру в цьому, часто не дуже вимогливому до ресурсів, жанрі. Саме така історія і трапилася з Октаві Наварро, який зміг не просто створити свою гру, а й згодом зробив її частиною цілого альманаху хорор-квестів, який наразі налічує три історії.

👉 Як і в будь-якому подібному альманасі, між окремими історіями немає чіткого зв'язку, схожість простежується в ірраціональній і лякаючій атмосфері загадковості та містики, коли звичайні люди потрапляють у незвичайні ситуації, які повністю змінюють їхнє уявлення про реальність. У цьому плані Midnight Scenes нагадує вже забуту багатьма "Сутінкову зону" (зрозуміло, оригінальний серіал 1959 року, сірі тони гри тільки додають схожості) або, якщо завгодно, передачу "Night Springs" з Алана Вейка. І в грі справді хороші всі аспекти - обрана стилістика, звукове виконання, нагнітання атмосфери і розвиток історії. Але є один нюанс...

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте іноді зупинятися на пустельній дорозі посеред ночі! 🌌

👉 Історія розгортається однієї ночі ближче до опівночі (не дарма ж у гри така назва), а героїнею виступає Клер Бернс - дівчина 29 років, яка їде машиною додому, в чому їй не особливо допомагає колесо, що приспустило. Втім, дерево, що впало якраз посеред дороги і в процесі збило стовп лінії електроживлення, допомагає Клер ще менше. Через такий неприємний інцидент дівчина змушена покинути автомобіль і шукати допомогу. І краще б вона цього не робила.

👉 Про подальший розвиток історії більше нічого не скажу, оскільки ми підійшли до головної проблеми гри - її тривалості. У міру всього проходження атмосфера невідомості та нереальності того, що відбувається, лише посилюється, але повноцінної кульмінації дочекатися не вдасться, і все через те, що гра проходиться буквально за 15 хвилин. Так, тоді як у будь-якому іншому горорі героїня мала б перейти у фазу зіткнення з чимось жахливим і ухвалити рішення, як діяти далі, у Midnight Scenes все закінчується лише зіткненням, після якого історія закінчується обривистим фіналом, знову ж таки, через малий хронометраж.

👉 І, насправді, це єдина проблема гри. На відміну від інших хоррорів вона не намагається завалювати гравця скрімерами, а лише пропонує добре вивірену атмосферу. З геймплеєм теж ніяких проблем, він досить простий, але зберігає всі елементи жанру - дослідження оточення, пошук предметів, їхнє комбінування між собою і використання в потрібних місцях. При цьому в оточенні є не тільки предмети для використання, а тому оглядати різноманітні фото та предмети, що підкидають варіантів для пояснення того, що відбувається, цілком цікаво.

👉 Візуал у грі чорно-білий, навіть якщо точніше - це суцільні сірі тони, які добре передають атмосферу, а також мінімалістична піксельна графіка, виконана, водночас, доволі якісно, якщо зважати на те, що над грою працювала одна людина.
👉 Звук також добре підібраний і занурює в те, що відбувається, нехай і ненадовго.

Midnight Scenes: The Highway - це:

👌 Вряди-годи корисне опудало
👌 Болторіз для ламання ланцюгів, закритий ланцюгами
👌 Highway to hell
👌 Затишний сімейний будинок за вигідною ціною
👌 Danger! Danger! High voltage!
👌 Можливість залишитися в машині та просидіти до ранку (ні)

🔷 Вельми атмосферна хорор-історія на один вечір із приємною піксельною графікою і колірною гамою, добре підібраним звуковим супроводом та інтригуючою історією, яка могла б бути кращою, якби гра була хоча б удвічі довшою. 🔷

🔰 Діагноз - Я вже бачив це... у Сутінковій зоні 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

📢 ОБЕРЕЖНО! РОСІЙСЬКА ГРА! 📢

💢 Внимание!💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще підступні дівчата проти крутого геймера!


👉 Різноманітні еротичні пазли за 20 гривень із простеньким геймплеєм давно заполонили Стім, як і дещо інший жанр ігор - симулятори побачень, які теж іноді заходили на територію 18+, але частіше за все залишалися в рамках простих історій, які не претендують на значущість (хоча, безумовно, і в цьому напрямі є свої мастодонти). Не дивно, що в один момент ці два жанри вирішили об'єднати і вийшли ігри, подібні до цієї.

👉 Втім, у Lewd Girls є ще один аспект, який утримав мене від негативної оцінки (але і позитивну я б не поставив, обмежившись нейтральною, але що поробиш, недоліки Стіму) - її пародійність. Зрозуміло, жанр симуляторів побачень висміювали і до неї, згадати хоча б гучну Doki Doki Literature Club (яка насправді була нікчемною пародією, але працювала в рамках деконструкції), але саме тут це хоч якось утримує разом усе те, що зробили розробники.

👉 Але, як би там не було, гра ще в ранньому доступі й контенту не сказати щоб багато - гру можна пройти й побачити все, що в ній є, десь за півгодини, звісно, якщо користуватися чітами, бо в іншому разі доведеться мати справу з геймплеєм, і в такому разі ви закинете гру набагато раніше, адже геймплей тут це... утім, скоро ми до нього дійдемо.

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте регулярно донатити на OnlySimps! 🌌

👉 У центрі гри - наш протагоніст, геймер, який, що логічно, грає в ігри, захоплюється аніме і б'ється в PvP. Одного разу під час одного з таких боїв, коли все складається не на користь головного героя і його команди, він вирішує, що було б непогано познайомиться з якоюсь дівчиною і, бажано, не в грі, а IRL, а тому використовує додаток для знайомств, щоб знайти собі супутницю і запросити її на побачення. Тут і починається геймплей.

👉 І краще б його не було. Який геймплей ви б запропонували для симулятора побачень з елементами візуальної новели і сценами 18+? Може, якісь п'ятнашки або гру на запам'ятовування, як роблять в еротичних головоломках за 20 гривень? Тому що, як виявилося, це ще не найгірший варіант, адже тут основа геймплея - це клятий клікер. І ні, це не щось на рівні легендарного Cookie Clicker, де можна залипати на десятки, а то й сотні годин. Ні, це тупо гра, в якій потрібно клікати і підбирати бонуси, які щось там дають, але до пуття не змінюють ігровий процес. У вас просто зростає лічильник зіграних ігор (кліків), для цього можна навіть не клікати, і час від часу видають нові звання, на кшталт нуба або кіберкотлети. Це весь основний геймплей, через який, ну, якби не було коду на миттєве отримання очок, я б закинув гру на самому початку, тому що єдина мета існування подібного геймплею - тягнути час, не більше.

👉 Зіграні ігри (вони ж просто очки) потрібні для того, щоб відкрилася можливість запросити на побачення ту чи іншу дівчину, у кожної з них свої вимоги, які тільки зростають від однієї героїні до іншої. Усього дівчат п'ять і це, зрозуміло, клішовані типажі, абияк підігнані до навколоігрової тематики Lewd Girls: стримерка, багата матуся, расово вірна японка, цундере-грабіжниця і ММО-геймерка. Після того, як ви набрали достатню кількість очок і запросили дівчину на побачення, гра перетворюється на візуальну новелу - вам належить робити вибір у діалогах і вийти на "правильну" кінцівку. І ось тут починається найкумедніше. У будь-якій іншій подібній грі правильною була б кінцівка з постільною сценою і подальшим розвитком стосунків. Але не тут, гра висміює подібне кінцівками на кшталт "хотів бути зі стримеркою, а в підсумку просто став її сімпом-фотографом" і просуває ідею про те, що для геймера його захоплення мають бути завжди на першому місці, а дівчата в цьому лише завадять.

👉 Саме за рахунок такого підходу гра виділяється на тлі інших виробів еротичного спрямування. Втім, самі побачення збудовані посередньо і являють собою вельми короткий діалог з двома-трьома можливостями зробити вибір (причому деякі варіанти на ділі ніяк не відрізняються і не ведуть до нових сцен), і одним з двох варіантів фіналу - гордо піти додому або ж продовжити все в форматі 18+ (є варіант просрати всі полімери, але це само собою зрозуміло).

👉 Що стосується сцен 18+, то все досить скромно, по одній сцені на дівчину, з простенькою анімацією, а то й зовсім без неї і двома-трьома варіантами артів. Можливість піти додому становить значно більший інтерес. По-перше, в такому разі гра не закінчиться, і ви зможете продовжити те саме проходження і зустрінеться з великою кількістю дівчат. По-друге, за кожну подібну "перемогу" ви отримаєте якийсь предмет, будь то клавіатура з RGB підсвічуванням або катана, який використовується для прикраси житла протагоніста. Вельми слабке виправдання для примітивного клікерного геймплею, але хоч щось.


👉 Оформлення житла героя доволі просте, нехай і під час гри змінюється, що ж до самих артів із дівчатами, то це, звісно ж, смаківщина, але я знаю щонайменше кілька NSFW-художників, які малюють значно краще й викладають свої роботи в загальний доступ. Це проблема не тільки Lewd Girls, а й більшості подібних стімівських ігор загалом - вони намагаються привернути увагу якимись еротичними або порнографічними артами, роблячи на це основний наголос, але поступаються тому, що і так є у відкритому доступі на багатьох майданчиках.

👉 Саундтрек не запам'ятав взагалі, але він принаймні не заважав.

Lewd girls - це:

👌 Довгоочікувана екранізація ранобе "Я помер під час забігу на сто метрів на уроці фізкультури і переродився в тілі дівчинки-чарівниці в іншому світі"
👌 Клавіатура з LGBT-підсвічуванням
👌 GeForce RTX 3090 для найкращого мілфхантера
👌 Провальний реліз Steampunk 1877
👌 Тібеггінг прямо на робочому місці - новини Activision Blizzard
👌 Темна ельфійка 80-го рівня з навичкою "Ораторське мистецтво"
👌 Ніколас Кейдж як найкраща нагорода
👌 VR-порно під обов'язковим наглядом ігрових журналістів

🔷 Посередній арт і огидний клікерний геймплей хоч трохи рятує загальна пародійність гри, що висміює симулятори побачень і вплітає в усе це геймерське співтовариство. Брати тільки зі знижкою і після релізу, сенсу ставити палець донизу не бачу, але й на позитивний огляд гра толком не заслуговує. 🔷

🔰 Діагноз – Love, Money, OnlyFans за 20 доларів 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

📢 ОБЕРЕЖНО! РОСІЙСЬКА ГРА! 📢

💢 Внимание!💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще звичайний радянський піонертабір!


👉 Перед тим як купити "Літо 58-го", я бачив доволі багато позитивних відгуків (наразі рейтинг у гри 91%), які схвально говорили про атмосферу, деталі та хоррор-складову. І загалом у них є частка правди, але все далеко не так добре, як хотілося б. 90 хвилин - саме за цей час я пройшов усю гру і загалом для хоррора це прийнятний хронометраж, але питання в іншому - а що саме відбувалося за ці півтори години? Чи може гра похвалитися інтригуючою історією, незвичайним підходом до геймплея або, можливо, страшними епізодами?

👉 На жаль, ні. Summer of '58 це максимально класичний інді-хоррор і черговий послідовник Outlast, який, крім непоганого оточення в стилі СРСР і тонни банальних скрімерів, майже нічого не може запропонувати. І в самому цьому факті немає нічого поганого, врешті-решт у всіх різні смаки і, можливо, хтось любить проходити подібні ігри одну за одною, але коли я бачу те, що до цього зустрічав уже понад десяток разів, але в дещо інших декораціях, мені стає сумно від однотипності подібних ігор.

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте відпочивати влітку в піонертаборі! 🌌

👉 Не люблю чіплятися до об'єму ігор, тому що іноді це здається дріб'язковим, але іноді виникає враження, що розробники взагалі забили на оптимізацію розміру ігор. Інакше як пояснити той факт, що цей проєкт, що нехай і зроблений на Unreal Engine 5, але дії в якому розгортаються в невеликому замкнутому приміщенні без високобюджетної деталізації, займає добрі 12 Гб? Звичайно, на тлі ААА по 100 Гб це дрібниця, але все ж.


👉 У центрі історії - Алекс Мортон - американський відеоблогер, який займається вивченням усіляких "паранормальних" місць, на кшталт покинутих будинків, де замикається і проводить кілька ночей, вивчаючи все, що можна. І ось на прохання своїх підписників з росії він приїжджає в занедбаний ще в 1960-их роках піонерський табір "Юність" (всі американські блогери так роблять), який закрили 1958 року через інцидент, під час якого зникли всі діти та вожаті (так, синопсис на сторінці гри в Стимі дещо інший, ось і думайте, кому вірити).

👉 За запевненнями людей, у цьому таборі коїться якась паранормальщина, а тому Алекс збирає рюкзак із найнеобхіднішим, забиває двері зсередини і готується провести в таборі кілька ночей. Здавалося б, що може піти не так?

👉 Почну з головного мінуса - сюжету. З ним коїться незрозуміло що. З одного боку, нам на шляху зустрічаються різні газети, що описують події в таборі, записки персоналу та інша макулатура, покликана доповнювати сюжет, це не кажучи вже про події, що відбуваються безпосередньо з героєм, буде навіть епізод, де нам дадуть можливість поглянути на табір у минулому, погравши за одного з вожатих. З іншого боку, виразна історія не складається при всьому бажанні. Так, ми дізнаємося про першопричини подій, що відбулися, але куди поділися діти і дорослі ніхто нам так і не розповість, більш того, у гри навіть виразного фіналу немає.

👉 Ось Алекс намагається докопатися до суті і повторює, що не покине це місце, поки в усьому не розбереться, а через 5 хвилин (буквально) звалює зі словами: "Ну нах*р! Ну ти бачив? Бачив?!" так і не докопавшись до суті. Після цього йдуть титри з візуалом із наступної гри розробника, які мають кращий вигляд, ніж усе те, що можна було побачити тут, і у фіналі на нас чекає чи то кліффхенгер, чи то натяк на продовження. Чесне слово, навіть історії про чергового героя, який втратив пам'ять і дізнається страшну правду про своє минуле під час дослідження чергового занедбаного будинку, виглядають цілісніше.

👉 А що ж там щодо геймплею? Якщо коротко, то повний пи*ець. Як ви думаєте, що можна робити в грі півтори години? Ну звичайно ж по сто разів навертати кола одними й тими ж локаціями! Трохи більше години гри це просто блукання трьома кімнатами, коридором і туалетом. І якщо ви думаєте, що все постійно змінюється як у якій-небудь P. T. то на вас чекає сильне розчарування. Тут буквально доводиться два або три рази проходити одним і тим самим коридором, поки не спрацює якийсь тригер, який навіть не завжди явний.

👉 Завдання відповідні - знайти свічки і запальничку, полагодити електрощиток, пошукати ключ до скриньки та інші шедеври геймдизайну. Особисто мій улюблений момент - коли герой з'ясовує, що в закритій кімнаті хтось є і починає спілкуватися з мешканцем за допомогою записок. І все б нічого, але це відбувається у форматі "зайди в одну кімнату і напиши записку, вийди в коридор, щоб покласти записку під двері, пройди в іншу кімнату, щоб скрипт спрацював, повернись і прочитай відповідну записку, зайди в іншу кімнату, щоб написати нову записку..." і так майже десяток разів.

👉 А я вже казав, що тут є камера з режимом нічного бачення? ТАК, ПРЯМО ЯК В АУТЛАСТІ!!!1!!!111!!! І добру половину часу ми досліджуємо оточення лише з її допомогою. Коли до кінця гри залишається 20-30 хвилин, нас пускають в іншу локацію, де теж треба буде дослідити лише кілька кімнат, добре, що бектрекінгу менше, а сама гра намагається бути схожою на Layers of Fear з його психоділом і простором, що перебудовується поза полем зору гравця. Ну, і скрімери, куди ж без них. Максимально банальні, на кшталт фігур, що пробігають біля дверного проходу, або привидів, що вистрибують на героя просто з темряви. Низьку якість їх виконання намагаються компенсувати частотою появи, що тільки погіршує ситуацію.


👉 За що можна похвалити гру, так це за візуал. Тим, хто знайомий з предметами епохи СРСР, доведеться зустріти багато звичних об'єктів, на кшталт іграшки-неваляшки або "класичної" коричневої шкільної дошки. Нехай у грі і мізерна кількість приміщень, але за рахунок наповнення вони трохи запам'ятовуються, та й дух епохи вдається передати. Окремо порадувало меню вибору рівнів, часто мало хто над таким запарюється.

👉 Який-небудь саундтрек я не запам'ятав зовсім, скрімери просто дратували, але ось сам звук, на кшталт скрипу дощок, дзенькоту битого скла або ж звуку відкритих дверей, без сумніву, додає очок атмосфери.

Summer of '58 - це:

👌 Комсомольська правда
👌 Англо-російський/російсько-англійський словник
👌 Ліс.png
👌 Радянська Matryoshka
👌 Петров - тепер і в хоррорах
👌 Новий тариф від Sovietstar - дзвінки всього по 15 копійок
👌 Five Nights at Fyodor's
👌 Зроблено в СРСР
👌 Простий російський Cheburashka

🔷 Незважаючи на колорит епохи СРСР і непоганий звуковий супровід, гра страждає від великої кількості бісячих скрімерів, відсутності закінченого сюжету і до жаху виснажливого бектрекінгу в крихітному ігровому просторі. Брати тільки якщо дико фанатієте від подібного і виключно за знижкою. 🔷

🔰 Діагноз - Кінчене літо без модів 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

💢 注意!💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще школярки-самураї, які рятують світ!


👉 Я не грав у попередні ігри серії Tales of (які, начебто, і не пов'язані між собою), тож у цьому аспекті порівняти не можу, а тому відштовхуватимусь від свого досвіду в Scarlet Nexus (попередня велика гра студії, не jRPG, але має багато спільного) та Yakuza: Like a Dragon (остання велика jRPG, у яку я грав). Tales of Arise - це історія про дві планети-близнюки, Дану і Рену, та їхніх жителів, одні з яких опинилися в підпорядкуванні інших унаслідок вторгнення. Це історія про повстання проти гноблення, позбавлення від кайданів рабства, примирення із самим собою та пошук такого рішення, яке дало б змогу всім жити в мирі, незважаючи на існуючі між ними відмінності. І в цьому гра вдала.

👉 Це все ще типове аніме (є навіть опенінги та анімовані епізоди) з перервами на фансервіс, але свій основний посил гра доносить вельми чітко, впродовж історії розвиваючи його та показуючи ситуацію, що склалася, з різних боків, унаслідок чого під кінець гри розумієш, що, по суті, у ній немає однозначних лиходіїв, а кожен із персонажів тією чи іншою мірою є жертвою. Важливим аспектом є й те, що Tales of Arise чудово підійде тим, хто тільки знайомиться з жанром jRPG - боївка в реальному часі, дослідження світу без зайвого грінду, проста і зрозуміла система предметів та екіпірування, доволі низький поріг входження та великий акцент на сюжеті, який, як я вже зазначив, виконано відмінно.

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте готувати гострі страви! 🌌

👉 Щодо технічної частини в грі все добре - навіть бюджетний ПК з 1050Ti (як мій, наприклад) спокійно потягне гру на високих-максимальних налаштуваннях з 60 FPS у більшості сцен.


👉 Мешканці світів-близнюків - планет Дани і Рени - розвивалися окремо один від одного і самостійно будували своє суспільство, але в певний момент Рена почала повномасштабну експансію. Володіючи більш розвиненими технологіями, на кшталт зорельотів або силової броні, реніани змогли захопити владу на Дані та перетворити її жителів на рабів, змушуючи їх працювати для видобутку астральної енергії - цінного ресурсу, який загарбники використовували у своєму ритуалі - боротьбі за корону.

👉 У кожному з п'яти великих регіонів Дани призначався правитель-реніанин, який збирав астральну енергію цієї місцевості (енергію вогню, світла, землі, повітря або води) в особливу місткість - ядро духу. Така боротьба за корону тривала сім років і переможець, який зумів зібрати найбільше енергії, ставав правителем Рени. При цьому в хід йшли будь-які засоби, від використання допоміжних машин до каторжної праці й навіть масових убивств, що вивільняли велику кількість енергії. Так тривало триста років.

👉 Через три сотні років ми знайомимося з протагоністом, якого всі звуть Залізною маскою - він не пам'ятає ні свого імені, ні хто він такий, його знайшли рік тому в безпам'ятті, і тепер як раб герой змушений працювати в копальнях Келаглії, одного з п'яти регіонів, що має схильність до астральної енергії вогню. Утім, від інших в'язнів його відрізняє ще одна особливість - він не відчуває болю. Завдяки щасливому випадку саме неподалік від місця, де працював герой, реніани вирішили везти одну зі своїх найцінніших полонянок, а підпілля даніан - відбити її.

👉 Побачивши дівчину в біді, протагоніст вирішує їй допомогти і зв'язується з даніанським опором. З'ясовується, що героїню звуть Шион і від самого народження вона "захищена" шипами, які з'являються при будь-якій спробі до неї доторкнутися. Дівчина, яка мимоволі завдає болю за будь-якого дотику, і юнак, який не відчуває болю, - здається, що їхня зустріч мала статися. Шион - реніанка, але вигнанка серед свого народу, а тому вона хоче перемогти всіх п'ятьох лордів, зібрати їхні ядра духу і припинити боротьбу за корону. У битві з Болзефом, лордом вогню і правителем Келаглії, частина маски протагоніста ламається, і він згадує своє ім'я - Альфен. Використавши міць вогню, він руйнує величезну стіну, що відокремлювала Келаглію від інших королівств, і разом із Шіон починає звільнення Дани.

👉 У своїх подорожах героям належить відвідати всі королівства, знайти нових друзів і союзників і звільнити даніан з рабства. Важливо відзначити, що на відміну від західних ігор, де, найчастіше піднімається думка в дусі "пригноблення - це погано, зрозуміленько? " в Tales of Arise нам дають поглянути на це з різної перспективи - якщо спочатку ми стикаємося з класичним рабством, то надалі доведеться розібратися з більш неоднозначними формами пригноблення - чи то повсюдне стеження й тоталітаризм, що змушує доносити на сусідів, доки вони не донесли на тебе, чи то повне підпорядкування волі, чи то мирне співіснування двох народів, яке приховує всі жахи за лаштунками. Все це розкривається в належній мірі.

👉 І до речі, якщо ви думали, що все вищеописане - це вся гра, то на вас чекає приємний сюрприз, це лише "перша половина сезону", після чого на вас чекає новий опенінг, рефлексія за подіями, що вже відбулися, і нові проблеми. Як і в Scarlet Nexus, несподіваних поворотів тут насипали з лишком, і кожен наступний перевертає те, що відбувається, з ніг на голову, але за рахунок більшого хронометражу це не виглядає так незграбно.

👉 Геймплейно, все досить просто - крім боївки в реальному часі, для якої є набори прийомів, суперприйоми і командні взаємодії, є шість ігрових персонажів, чотири з яких беруть участь у битві, а два виконують роль підтримки. Змінювати склад партії і перемикатися між героями можна в будь-який момент через меню. Система спорядження проста - зброя, обладунок (або його еквівалент) і аксесуари, всього три предмети. Те ж саме і з розхідниками - кілька видів лікувалок і відновлення енергії ( використовується в бою для лікування і деяких прийомів), пара-трійка постійних підсилювачів і все, ніяких проблем для новачка в жанрі.

👉 Світ поділений на окремі зони і рясніє різними ворогами і ресурсами. Як і в будь-якій поважаючій себе jRPG є куховарство (яке залежить від персонажа-кухаря), ферма з тваринами і, звісно ж, РИБАЛКА (риби-боси в комплекті).


👉 Не виділяючись особливою технологічністю гра вражає своїм візуалом. Кожне окреме королівство це новий світ, не схожий на інші - кам'яна пустеля, крижані рівнини, квітучі міста, морські пляжі, технологічні споруди - лише мала частина того, що можна зустріти в подорожі. Гра буквально до самого фіналу підкидає все нові й нові локації. Аніме вставки досить рідкісні, але вельми стильні, я б не відмовився від повноцінного серіалу як це було з SN.

👉 Якщо ви знаєте, що таке гарний звуковий супровід у японській грі, то не бачу сенсу розписувати більше - тут саме він.

Tales of Arise - це:

👌 Квіти в космосі
👌 Сови - саме те, чим здаються
👌 Пляжний епізод
👌 Епізод у сауні
👌 Конкурс на найкращі оладки
👌 Шион - гроза їжі
👌 Таємниця американської космічної програми
👌 Кабани з Готики

🔷 Чудова можливість познайомиться з жанром jPRG і прекрасна, багатогранна історія, яка до самого фіналу несе мотив про те, як важливо завжди залишатися людиною і не забувати про почуття інших, виконана в шикарних декораціях різноманітного світу. 🔷

🔰 Діагноз – Firewalk with me 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

💢 Attention!💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще шість ефірів на радіо з повною оплатою роботи!


👉 Весь той час, що Dark Nights with Poe and Munro припадала пилом у мене в бібліотеці, я сприймав її суто як дешевий спін-офф до The Shapeshifting Detective - попередньої гри студії. І в якомусь сенсі так і є - у грі розповідається історія тих самих По і Монро, що вперше з'явилися в "Детективі", а бюджет творіння, як і двох попередніх робіт цієї студії, не сказати, що особливо великий, що виливається в малу кількість дійових осіб, таку ж скромну кількість локацій і загальну камерність того, що відбувається.

👉 І, тим не менш, "Темні ночі" змогли мене приємно здивувати. По-перше, своїм форматом - коли ми говоримо про інтерактивне кіно, а точніше, його підвиди - FMV-трилери, то найчастіше спостерігаємо спроби зробити все той самий фільм близькостандартного хронометражу, але з можливістю впливати на те, що відбувається. У цьому ж випадку автори пішли іншим шляхом і зробили міні-серіал із 6 епізодів тривалістю 15-30 хвилин кожен. По-друге, у творців вийшло втілити приємну атмосферу такої собі містичної комедії, яку не можна до кінця серйозно сприймати, але в якій цікаво брати участь.

👉 По-третє, помітний прогрес у роботі студії, це і сам підхід до зйомок, які більш динамічні, ніж у двох попередніх іграх, і робота над інтерактивом, який тепер вписаний прямо в події, що відбуваються (як в Erica, але без слів), на відміну від написів на пів екрана, як це часто буває в жанрі. Зрозуміло, все це не робить із гри якийсь шедевр, але в ролі приємного проведення часу на один-два вечори вона підходить чудово.

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте телефонувати на радіо Август! 🌌

👉 У центрі історії - вже відомі нам за The Shapeshifting Detective радіоведучі з містичного міста Серпень - По і Монро. Парочка веде своє вечірнє шоу (ті самі "Темні ночі..."), під час якого зустрічається з різними дивацтвами, спілкується з незвичайними слухачами або ж просто з'ясовує стосунки. Історія складається з шести епізодів, які не пов'язані один з одним, але мають деякі наскрізні теми, на кшталт явної закоханості По у свою колегу. Кожна історія так чи інакше пов'язана з містикою, а суть того, що відбувається, далеко не завжди пояснюється.

👉 В епізоді 1 розповідається про те, як парочка стикається з не найприємнішим радіослухачем, який посилає погрози розправи над ведучими. In Bed with Po and Monroe піднімає проблему фінансування шоу, і герої вирішують провести 24-годинний стрім у ліжку, щоб зібрати гроші на подальшу роботу, але щось йде не за планом. У Green with envy на ефір до них телефонує дівчина, яка стверджує, що утримує когось у заручниках і вирішує його вбити, а тому По і Монро беруться за розслідування. Епізод Everybody changes пов'язаний із медіумом і майже повністю присвячений доктору Деккеру, точніше, його наступникові, знайомому за більш ранньою грою студії. У Many Happy Returns герої отримують дивне повідомлення, пов'язане з перевертнями, а потім і зовсім опиняються втягнутими в змову. It started with a wish вчить, що потрібно бути обережним у своїх бажаннях, адже від їхніх наслідків можуть постраждати інші.

👉 Сюжет кожного епізоду непогано балансує на межі між серйозністю та фансервісом, тим паче, що цьому допомагають численні відсилання до попередніх ігор студії (події яких відбувалися в тому самому всесвіті) і навіть персонажі з них. У фіналі кожного епізоду гравця чекає короткий тизер наступного, що тільки підігріває інтерес до подальшої гри. Незважаючи на відсутність цілісної історії, в епізодах витримано загальний стиль, і вони виглядають як кілька днів із життя По і Монро.

👉 Що стосується геймплею, то він тепер набагато сильніше вписаний у те, що відбувається. У кожному епізоді кілька разів за проходження нам належить зробити вибір з декількох варіантів, при цьому, ніяких спливаючих написів або чогось подібного немає - нам потрібно лише клікнути на одному із зображень, позначених символом взаємодії, при цьому час не завмирає, і приймати рішення потрібно відносно швидко. Іноді швидкість реакції і зовсім виходить на передній план, коли, приміром, потрібно зловити предмет, що падає, вчасно клікнувши по ньому. При цьому є і зміни всередині епізодів, наприклад, в епізоді з Деккером управління повністю змінюється, щоб відповідати стилю "The Infectious Madness of Dr. Dekker".

👉 Після кожного епізоду нам стає доступна його статистика - які з можливих рішень ми прийняли і як у тій чи іншій ситуації вчинили інші гравці. Ідея далеко не нова, але ніколи не зайва. Епізоди не зовсім лінійні і можуть мати різні результати, тож гра може похвалитися реіграбельністю.


👉 Як я сказав раніше, гра доволі камерна, і крім радіостудії, де По і Монро ведуть свої ефіри, кількість локацій буде доволі обмеженою, при цьому залежно від прийнятих рішень деякі локації в рамках одного проходження герої і зовсім не відвідають. З героями та сама ситуація - крім самих протагоністів і людей, які телефонують на радіо, кількість персонажів досить скромна - від одного нового героя на епізод до п'яти-шести. Втім, подібні бюджетні проблеми непогано приховані за атмосферою гри, якою легко перейнятися, внаслідок чого на це просто перестаєш звертати увагу.

👉 Зі звуком все досить непогано, є приємна заголовна тема, що грає на початку кожного епізоду, інші ж композиції доповнюють атмосферу в тому чи іншому моменті.

Dark Nights with Poe and Monroe - це:

👌 Жовтневі перевертні в серпні
👌 Гра в камінь, ножиці, папір з озброєним злочинцем
👌 По, який цитує По
👌 Повернення кролика, що вбиває х*єм
👌 Таємничий і лякаючий містер Парасолька
👌 Затишна канапка доктора Деккера
👌 Посібник із трансформації
👌 Стоп-слово на випадок реінкарнації
👌 Код червоний!

🔷 Спін-офф, що цілком вдався як самостійний твір, зміг створити приємну атмосферу, що об'єднує містику та комедію, запропонував збірку коротких історій, що запам'ятовуються, та розширив всесвіт, який тягнеться вже через три гри. 🔷

🔰 Діагноз - Найкраща радіостанція для сьогоднішнього вечора 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

💢 Attention!💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще довгоочікуваний сиквел "Секрету"!


👉 The Infectious Madness of Dr. Dekker - той випадок, коли в одній FMV-грі об'єднуються одразу кілька підходів до створення ігор цього жанру, і кінцевий результат виходить у міру інтригуючим і незабутнім. Конкретно в цьому випадку об'єднується механіка з Her Story з видобутком інформації за допомогою введення слів і речень, і вибір персонажів, з якими пропонується вести діалог, що лежить в основі The Shapeshifting Detective - наступної гри цієї ж студії.

👉 Щоправда, від двох згаданих вище ігор цей проект вигідно відрізняється. На відміну від Her Story тут є можливість використовувати вже заготовлені репліки, внаслідок чого ситуації, коли лише одне слово відокремлює вас від просування сюжетом, не виникають, при цьому, сама механіка введення не є зайвою, оскільки відкриває додаткові гілки діалогів, що глибше розкривають персонажів.

👉 Відмінність від The Shapeshifting Detective ще більш приємна - сюжет інтригує набагато сильніше, а взаємодія з персонажами (яких, до того ж, більше) набагато різноманітніша за пробіжку по колу одних і тих самих запитань про вбивство. Цікаво те, що історія про детектива вийшла пізніше, але майже в усьому поступається цьому творінню, яке, на мій погляд, вийшло дещо недооціненим.

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте призначати галоперидол! 🌌

👉 Гравець бере на себе роль безіменного лікаря, очима якого ми і будемо дивитися на світ. Наш попередник, доктор Деккер, був психотерапевтом, який зібрав у себе цілу групу вельми колоритних пацієнтів, один з яких, імовірно, і вбив свого лікаря якраз у день святого Валентина. Тепер же, посівши місце Деккера, нам необхідно розібратися з тим, що той залишив після себе - познайомиться з його пацієнтами і вирішити, що ж робити з кожним із них, а також розкрити таємницю вбивства самого Деккера. Періодично в цьому нам допомагатиме Джайя - асистентка покійного доктора, яка наразі працює з нами та виконує наші доручення.

👉 На відміну від класичного детектива, де наріжним каменем стоїть питання "Хто ж убивця?", у TIMoDD подібна кінцева мета не так цікава, як процес, представлений у вигляді бесід з пацієнтами, у кожного з яких свої проблеми. Отже, загинайте пальці: Брайс стверджує, що у нього 25 годин у добі й у додаткову годину все у світі завмирає, крім нього, Нейтан після смерті своєї нареченої знову і знову переживає один і той самий день, Клер, згідно з поліцейським рапортом, вбила свого чоловіка, але стверджує, що він цілком живий і відпочиває в їхньому будиночку біля озера, Елін, яка працює медсестрою, що наглядає за людьми похилого віку, впевнена, що здатна відчувати наближення смерті своїх підопічних і допомагати їм миритися з рідними.

👉 Ще тут є дівчина, що часто гуляє берегом, а потім непритомніє і опиняється в інших місцях і без одягу, на прийом приходить фізик, якому вдалося виграти величезні суми грошей у казино за допомогою квантового самогубства, або ж ми зустрічаємося з чоловіком, упевненим у тому, що кожного разу, коли він відчиняє двері, вони ведуть у якесь нове місце.

👉 Як ставитися до цих історій - як до марення божевільних або ж допускати, що подібне можливе - вирішувати тільки гравцеві, залежно від прийнятих вами рішень історія набуватиме того чи іншого забарвлення. У чому суть того, що відбувається, - в тому, що Деккер просто зібрав навколо себе цілу групу психічно нездорових людей або ж справді навчив їх змінювати реальність - кожен вирішить сам для себе. На відміну від того ж The Shapeshifting Detective, те, що відбувається, розтягнуто в часі на кілька тижнів, а тому при кожній новій зустрічі з пацієнтами буде що обговорити, і при репетативному геймплеї все не скочуватиметься до рутини. Ну, здебільшого. У творіння кілька кінцівок, а у фіналі пропонується вказати на вбивцю Деккера, хоча в подібній грі це не так вже й потрібно.

👉 Геймплейно все досить просто, ми майже весь час перебуваємо у своєму офісі, де і приймаємо пацієнтів. Щодня до нас на прийом приходять кілька людей, між якими можна майже в будь-який момент перемикатися і вести діалог. Для цього можна або вручну вводити ключові слова та репліки (як у Her Story), або використовувати заготовлені, які вважаються підказками, але для яких немає будь-яких обмежень. При цьому в кожного пацієнта є система індикації: червоний колір - потрібно поговорити з пацієнтом, жовтий колір - ви отримали всю важливу інформацію і можете рухатися сюжетом, зелений колір - ви дізналися взагалі все, що є доступним на цьому етапі. Коли всі пацієнти отримали "жовтий статус" з'являється опція для переходу далі.

👉 Додатково є блокнот, куди вноситься вся важлива інформація і який можна редагувати, історія бесід з пацієнтами, історія введених запитів і меню з доказами. Спочатку, незважаючи на розмови розробників про зручність UI, все це виглядає важкувато і незрозуміло, але розібратися буде нескладно. Загалом геймплей простий і приємний, гру можна пройти без особливих зусиль, а за бажання дошкуляти пацієнтам за допомогою введення тексту.

👉 Тепер трохи про погане. Перше - гра доступна лише англійською мовою, навіть на європейські її перекладають неквапливо через нелінійну структуру геймплею. Друге - у грі чомусь не працює оверлей Стиму, а тому зробити скріншоти не вийде, принаймні, звичайним способом. Третє - ачівки в TIMoDD це просто еталон відсутності оригінальності, не рахуючи кінцівок це банальне "зіграйте 2/3/4 години, поставте 100 запитань, отримайте 200 відповідей", дрібниця, а неприємно.


👉 Візуал відразу видає не особливо великий бюджет - здебільшого тут лише одна невелика кімната без особливого оздоблення. Це частково компенсується кількістю акторів (хоч і не всі герої з'являються на постійній основі), які, крім самих бесід, беруть участь в "оформленні" кімнати (банально виконуючи різні дії, поки ви копирсаєтеся в меню), причому в різні дні - по-різному. З приводу акторської гри все неоднозначно - у когось виходить краще, а хтось часто переграє, скажу лише, що не в останню чергу завдяки цьому аспекту у мене з'явилися свої фаворити.

👉 Зі звуком все неоднозначно. З одного боку, тут непоганий ембієнт, що добре пасує до атмосфери гри, а також в окремих сценах непогано реалізовані звукові ефекти. З іншого боку, не завадило б урізноманітнити саундтрек і дати йому підкреслювати важливі сюжетні моменти.

The Infectious Madness of Dr. Dekker - це:

👌 Трунар 25/7
👌 ZA WARUDO!
👌 Ктулху? Ктулху!
👌 Квантове самогубство як результат квантового запою і квантової депресії
👌 Пригоди некроманта в психіатрії
👌 Найкращий подарунок на день усіх закоханих
👌 Можливість вживати прямо на робочому місці
👌 The Shapeshifting Nurse
👌 Багаті перспективи та кар'єрне зростання

🔷 Гра, яку я свого часу проґавив, потім купив і в підсумку вона довго припадала пилом у бібліотеці. Цікавий експеримент у рамках жанру FMV-ігор, де інтригуючий сюжет і персонажі, що запам'ятовуються, то намагаються переконати гравця в тому, що реально все, то ледь не називають себе божевільними. Нелінійність і прийняття своєї правди, а також доопрацювання формули Her Story, робить із гри непогану розвагу на пару-трійку вечорів. 🔷

🔰 Діагноз - Я вже лікував тебе від божевілля? 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

💢 Attention!💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще глибоко прописана головна героїня! 📌


👉 Інтерактивний FMV-трилер Erica спочатку вийшов у вигляді ексклюзиву для PS4 і лише через кілька років дістався до ПК і смартфонів на iOS. І це саме той випадок, коли класичний і, найчастіше, вже неактуальний вислів "кінцо від Соні" дуже доречний, оскільки ідеально описує гру. Erica - це саме той випадок, коли вирішили поекспериментувати з жанром, додавши більше інтерактиву, але в підсумку пожертвувавши кіно, внаслідок чого маємо вельми посередню спробу в трилер, який не лякає і не наганяє саспенс, детектив, у якому розслідування не вимагає участі гравця та інтерактив, який найчастіше зайвий.

👉 Історія вийшла досить клішованою і ніяк не заграє з використовуваними тропами, якщо спочатку і є бажання розібратися в тому, що відбувається, то згодом гравець просто змушений пливти за течією, тому що сама гра не здатна запропонувати більшого, героїня майже ніяк не розвивається впродовж розповіді, а інтерактив, нехай і не зовсім стандартний у межах жанру, трапляється явно частіше, ніж варто було б, та й заточений під смартфон або геймпад із тачпадом, а тому керування мишкою далеко не таке зручне, як хотілося б творцям.

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте стежити за метеликами біля вогню! 🌌

👉 Особливих проблем з грою немає, та й бути не повинно, але дрібні непорозуміння присутні, чи то два вильоти за півгодини гри, чи то об'єм, який займається грою - начебто ніхто не обіцяв 4К відео, та й революційно картинка не виглядає, але чомусь півторагодинний фільм (нехай і з розвилками) займає добрі 40 Гігабайт, що, на мою думку, якось забагато.


👉 У центрі історії - дівчина на ім'я Еріка, яка втратила батька в юному віці - того було вбито немов би під час якогось ритуалу, а на його грудях було вирізано загадковий символ, що разом із тілом батька переслідує тепер дівчину в кошмарах. Немов би цього було замало, одного разу Еріка отримує поштою відрубану руку, на якій вирізаний все той же символ, і за цю справу береться поліція. Щоб захистити героїню від потенційного серійного вбивці, один із детективів вирушає з нею в "Дельфи" - лікарню, яку колись заснував батько Еріки і над дверима якої красується той самий загадковий символ, так добре знайомий героїні.

👉 У "Дельфах" Еріка наново знайомиться з персоналом, який знав її в дитинстві, оселяється у своїй старій кімнаті та починає розкопувати цю справу, в якій замішаний таємничий культ, експерименти над пацієнтами та минуле її батьків, які працювали в лікарні.

👉 Якщо на цьому моменті вам здалося, що історія обіцяє бути цікавою і захопливою, то дуже скоро на вас чекає розчарування. Залученість героїні в те, що відбувається, наближається до нуля, вона лише реагує на стимули на кшталт чергової посилки з неприємним вмістом, але не проявляє майже жодної активності, все за неї роблять інші персонажі, унаслідок чого зануритися в історію або співпереживати Еріці вкрай важко.

👉 Інша проблема криється в самому сюжеті - він не тільки максимально клішований, а й не пропонує нічого незвичайного, навіть якщо намагатися по-максимуму дослідити цю справу - замість якогось грандіозного фіналу ми отримуємо невиразну кінцівку, а деякі ключові запитання, що виникають під час проходження, і зовсім залишаються без відповідей. І начебто гра сама попереджає про це на самому початку, але одна справа, коли різні проходження показують різні події або різну перспективу, і зовсім інша - коли навіть у рамках одного проходження виходить не цілісна історія, а якісь уривки. Подібне буває у візуальних новелах, але не особливо доречно для інтерактивного кіно.

👉 Геймплей - зовсім інша розмова. Зазвичай у FMV-іграх він зводиться до простого вибору варіанту дії або, рідше, до взаємодії з об'єктом шляхом натискання на нього. Тут же пішли далі і вирішили зробити більшість дій, які виконує головна героїня, інтерактивними. Потрібно щось запалити? Відкриваємо запальничку і клацаємо коліщатком. На шляху двері? Повертаємо ручку характерним рухом миші. Треба відкрити шухляду? Тягнемо, немов би взаємодіючи зі справжнім об'єктом. Спочатку таке справді радує, але вже через десяток хвилин розумієш, що таких взаємодій аж надто багато і вони зроблені для найнезначніших дій, через що гравець змушений концентруватися не на сюжеті, а на подібних дрібницях.

👉 До того ж, як я вже згадав раніше, подібні взаємодії від самого початку призначалися для смартфона (грати в Erica через Remote Play саме те) або геймпада з тачпадом, а тому їхня реалізація при управлінні мишкою залишає бажати кращого. Втім, зазначу і плюс - перехід між цими діями і, власне, кіно, в більшості випадків безшовні і ніяк не виривають із процесу.

👉 Те ж саме стосується і моментів, коли потрібно робити вибір. Жодних спливаючих прямокутників із текстом посеред екрана - все інтегровано в саму сцену, а тому варіанти або з'являються по краях, або й зовсім є частиною того, що показується на екрані. Додатково порадував ефект "вигоряння" слів, що закликає швидко приймати рішення.


👉 Щодо візуалу все неоднозначно. З одного боку, у гри дійсно непогана кольорокорекція, завдяки якій деякі сцени мають вкрай атмосферний вигляд, а окремі декорації цілком непогані. З іншого боку, немає якихось оригінальних або не заїжджених ракурсів, операторська робота максимально безлика і ґрунтується на крупних планах, а через те, що більша частина гри відбувається в лікарні, декорації починають швидко набридати.

👉 Те ж саме стосується і головної героїні - акторка, яка зіграла її (і місцями нагадує молоду Емілію Кларк), явно грати вміє, але за сюжетом обмежується мінімум емоціями одного спектра, та й загалом не проявляє ініціативи, реагуючи лише на дії оточуючих.

👉 Зі звуком все стандартно, немає запам'ятовуваного саундтрека або чудової акторської гри в оригінальній озвучці.

Erica- це:

👌 Найкращий симулятор запальнички
👌 Звичайний клуб культистів (1 шт.)
👌 Стильне тату, що збільшує ймовірність смерті на 67%
👌 Доставка від компанії Fragile
👌 What's in the box?!
👌 Колір настрою рожевий
👌 Друкарські машинки з особняка Спенсера
👌 Повістка вбиває!
👌 Майстерна шекспірівська рима

🔷 Той випадок, коли, створюючи інтерактивне кіно, зробили справді непоганий інтерактив, але переборщили з його кількістю, не змогли нагнати саспенс у трилері та й загалом звели сюжет до купи кліше і безініціативної головної героїні. Загалом, можна спробувати, тим паче ціна зі знижкою цілком адекватна, але ставити палець вгору не бачу сенсу. 🔷

🔰 Діагноз - Кінце з найкращої ігрової платформи 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

📢 ОБЕРЕЖНО! РОСІЙСЬКА ГРА! 📢

ACHTUNG !!!
💢 Внимание!💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще окремий всесвіт із молоком усередині всесвіту з молоком! 📌


👉 Візуальні новели - один із найконсервативніших жанрів. Що якихось десять-п'ятнадцять років тому, що зараз, це все ті самі набори фонів, спрайтів і якихось історій, де пропонується зробити вибір, навівши курсор миші на той чи інший напис посередині екрана. Однією з причин того, чому ця формула майже не змінюється, є простий принцип - "не чіпай те, що й так добре працює", іншими словами, жанру й не потрібно змінюватися, щоб залучати гравців, - він гарний у тому вигляді, в якому перебуває вже не один рік.

👉 З іншого боку, деякі творці візуальних новел не бояться експериментів. Та й з чого б це? Звична формула і так працюватиме, а додаткові надбудови або ж деконструкція дадуть змогу по-новому поглянути на жанр. Так у нас з'явилися ігри на кшталт The Life and Suffering of sir Brante і Omen Exitio: The Plague, де можливість робити вибір залежить не тільки від того, що придумав сценарист, а й від того, як гравець розпорядився виділеними ресурсами та які характеристики свого героя вирішив розвивати - подібні гемдизайнерські рішення дають змогу новелам заходити на територію РПГ.

👉 Інший приклад експериментів із жанром - деконструкція, як це було зроблено в відомій Doki Doki Literature Club - під виглядом звичайного (і вкрай клішованого) симулятора побачень ховається гра, що розбирає основи цього жанру і навіть ламає четверту стіну. Ще до цікавих прикладів можна зарахувати Monster Prom, що теж на перший погляд являє собою симулятор побачень, але на ділі є ледь не ВН-рогаликом із серйозною реіграбельністю. А вже якщо брати до уваги кількість сеттінгів, що використовуються в новелах, то виявиться, що в цьому вони вже мало чим поступаються книгам.

👉 Твір же, про який хотілося б сьогодні поговорити, являє собою черговий експеримент у вигляді невеликої, буквально на 10-20 хвилин історії, без особливо видатної графіки і зі звуковим супроводом, який явно не дотягує до рівня саундтреків новел на зразок Нескінченного літа. І все ж гра варта уваги, хоча б з огляду на свою незвичність.

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте регулярно купувати молоко! 🌌

👉 Отже, що являє собою Молоко в пакеті з молоком у пакеті з молоком? Це коротка історія про дівчину, яка йде в магазин щоб купити, не повірите, молоко. І тут виникає питання - чому у цієї гри за 26 гривень 97% позитивних відгуків при 7,5 тисячах оглядів? Що ж у ній такого незвичайного?

👉 Щоб відповісти на це запитання доведеться поставити інше - а скільки взагалі ігор про людей із психічними розладами ви зустрічали? Не тих, де ми зустрічаємо подібного персонажа і бачимо його з боку, а саме творів, де головний герой не в ладах із собою і ми відчуваємо всі його переживання? Якщо брати досить відомі твори, то на думку спадають Spec Ops: The Line і Hellblade: Senua's Sacrifice, що повністю присвячені цій темі. І все ж, пригода Вокера - це гарний бойовик у пустелі Дубаю, а подорож Сенуї відбувається у світі скандинавської міфології, і в такому контексті гравцеві буде важкувато поставити себе на місце персонажа - надто вже багато в них відмінностей.

👉 Milk inside a bag of milk... - зовсім інша справа. Гра розповідає про будні героїні і про те, з чим особисто ми стикаємося мало не щодня, але рідко замислюємося над тим, наскільки складними можуть бути природні для нас дії, на кшталт тієї самої купівлі молока в магазині. Але ж саме це і намагається зробити героїня, коли кілька десятків разів репетирує те, що вона скаже в магазині, не знає, що робити, коли один із відвідувачів вимовляє таку лякаючу для неї літеру "о", і забуває про те, що на касі треба давати гроші для того, щоб отримати товар.

👉 Уся невелика гра - це погляд на звичний світ очима людини, яка вже давно цей світ сприймає інакше і змушена якось пристосовуватися, усвідомлюючи водночас той факт, що вона нездорова в очах оточуючих.

👉 Окремої уваги заслуговує і те, як ведеться розповідь. Фактично формат візуальної новели обирає сама героїня, тому що їй так легше спілкуватися, а гравець виконує роль такого собі помічника, який говорить з героїнею безпосередньо. Думаю, про ламання четвертої стіни говорити буде зайвим, але в грі є й інші цікаві прийоми, на кшталт того, що деякі речі героїня представляє і показує, замість того, щоб говорити про них, а залежно від того, як ви до неї ставитеся, гра може закінчитися достроково.


👉 Однотонний піксельний візуал спочатку здається примітивним і незручним, але до нього швидко звикаєш, особливо коли розумієш, що саме так навколишній світ бачить сама героїня, яка пережила серйозну психічну травму. Цей же візуал дає змогу додати в гру трохи сюрреалізму і в кінцевому підсумку виступає як певний фірмовий стиль.

👉 Саундтрек не особливо запам'ятовується, але решта звукового супроводу чудово підкреслює атмосферу.

Milk inside a bag of milk inside a bag of milk - це:

👌 Молоко всередині пакета з молоком
👌 Всередині пакета з молоком
👌 Всередині пакета з молоком
👌 Всередині пакета з молоком
👌 Всередині пакета з молоком
👌 Всередині пакета з молоком
👌 Всередині пакета з молоком
👌 Всередині пакета з молоком
👌 Всередині пакета з молоком

🔷 Незвичайне творіння, що далеко не всім припаде до смаку, але здатне показати, як повсякденні та звичні для нас речі можуть бути для когось складними та як людина з психічними розладами дивиться на навколишній світ. Той випадок, коли не потрібно великого бюджету або графіки, щоб підкинути їжі для роздумів. 🔷

🔰 Діагноз - Молоко всередині пакета з молоком всередині пакета з молоком всередині пакета з молоком 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

💢 Attention!💢
📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще ціла вовча банда! 📌


👉 Woolfe - The Red Hood Diaries - той випадок, коли на скріншотах гра начебто має непоганий вигляд, та й сюжет викликає інтерес, але потім дивишся на оцінки і дивуєшся, чому вони змішані. Втім, варто трохи пограти і все стає на свої місця - гра за всього свого потенціалу вийшла посередньою і не пропонує жодних нових ідей або ж оригінального використання старих, а її тривалість і зовсім сміховинна. Очевидно, що це мала бути лише перша частина і студія-розробник, що закрилася, планувала більш комплексну історію, але навіть так це складно назвати повноцінною грою.

👉 Знову ж таки, потенціал у гри був, тут і переказ історії Червоної шапочки на новий лад із більш приземленим сеттінгом, і повноцінна арка Великого Злого Вовка, і непоганий загальний дизайн із вкрапленнями стімпанку, але, зрештою, нерівний ігровий процес, відсутність нормального подання історії, примітивний платформинг і така ж бойова система не залишили грі й шансу, тож рекомендувати її вельми складно, а тому варто брати лише з великою знижкою і тільки якщо ви затятий фанат подібного, в інших випадках краще просто пройти повз.

🌌 Сподобався огляд? Підписуйтесь на мене на Ютубі та додавайтесь в друзі в Стімі, щоб познайомиться з ще більшою кількістю оглядів українською! І не забувайте ходити в гості до бабусі! 🌌

👉 Історія гри розповідає РАПТОВО про Червону шапочку, яка втратила обох батьків (ну, або як мінімум батька) з вини Великого Злого Вовка, який тут стоїть на чолі компанії, що забезпечує ціле місто (і не є вовком у буквальному сенсі, а просто носить прізвище Вульф). Провівши достатньо часу в лісі з бабусею і навчившись під її керівництвом поводитися зі зброєю, дівчина повертається до міста, щоб помститися Вульфу за долю своєї сім'ї.

👉 Основний сюжет досить банальний, оскільки являє собою майже лінійну подорож і лише трохи розповідає про світ гри. З іншого боку, є різні collectibles, в яких, крім екскізів, моделей і цікавих фактів (на кшталт походження назви міста, яке тут іменується як Ульріка), захована добра половина бекграунду основних персонажів і весь лор. І це досить цікава історія, в якій сплітається розповідь про самотнє дитинство Вульфа і успадкування ним компанії батька, знайомство батьків Червоної Шапочки, зникнення дівчат у місті, перебудова Ульріки під тиском Вульфа, який вирішив викорінити всю спадщину свого батька-філантропа, та інші деталі, які роблять із плоскої історії досить багату пригоду. Проблема в тому, що вони так і залишаються зібраним лором, тими самими щоденниками, винесеними в підзаголовок гри, якщо завгодно, а принципу "розповідай, а не показуй" майже не дотримуються.

👉 Що ж стосується основного сюжету, то я описав майже всі події, що відбуваються у грі. Ба більше, у неї немає фіналу й історія буквально закінчується на фразі To be continued, що, через 7 років після релізу, вже навряд чи трапиться.


👉 Геймплейно історія Червоної Шапочки - типовий платформер кінця 2000-х/початку 2010-х, у якому героїні доведеться переміщатися лінійними локаціями, час від часу битися з ворогами і вирішувати "головоломки", складність яких вкрай низька навіть для людей, мало знайомих із жанром. Переміщення не пропонує нічого нового - героїня може робити подвійний стрибок, використовувати спринт і дертися різними уступами, під час гри ж доведеться комбінувати все перераховане вище. Усе це розбавляється "головоломками" - необхідністю прибирати перепони, що перегороджують шлях, рухати деякі платформи або ж вичікувати потрібного моменту. Усе досить нудно і швидко набридає. І на цьому варіанті - нудному, але геймплейно рівному, можна було б і зупинитися, але ближче до фіналу гри геймдизайнер немов зривається з ланцюга, внаслідок чого на гравця чекає рівень у лісі, кількість і складність платформінгу на якому перевищує все, що було до цього впродовж усієї гри, а контрольні точки розставлені просто огидно.

👉 Не краща ситуація і з бойовою системою. Спочатку вона і зовсім відсутня, змушуючи героїню вдаватися до однокнопочного стелсу, але згодом Червона Шапочка отримує сокиру, що дає змогу дати відсіч. Але кращою гра від цього не стає. Одне єдине комбо і повна відсутність будь-якого імпакту вбивають будь-яке можливе задоволення від боївки, а вкрай мале розмаїття ворогів (п'ять видів на всю гру), серед яких є й ті, з якими все ще не можна битися через ваншотуючі атаки, вбиває будь-який потенційний інтерес до боївки. Згодом з'являється щось на кшталт режиму люті, в якому доступно аж три різних прийоми (і ще один відкривається в самому фіналі), але, цілком очікувано, гру це не рятує.

👉 Окрема розмова - боси. Вони прямо з 2000-х - нудні, примітивні та репетативні. Необхідність вичікувати останній момент, щоб потім ухилитися від атаки щура і спрямувати його в пошкоджену стіну, битва з Щуроловом, який закликає щурів і є захищеним більшу частину часу, - все під стать звичайним боям і не пропонує жодного челенджу - ні інтелектуального, ні механічного, ні реакційного. Крім останнього босфайта, зрозуміло, де геймдизайнер вирішив знову викрутити свій потанцював на максимум, унаслідок чого успіх у битві з босом залежить не стільки від ваших навичок, скільки від удачі. Привіт, десяток-інший траїв через ваншотуючі атаки, криві хітбокси і камеру, яку можна було відсунути ще на кілометр для кращого огляду.


👉 Що однозначно вдалося грі - так це візуал. Так, варто зробити знижку на 2015 рік та інді-студію, але це не скасовує того факту, що гра отримала вкрай атмосферні декорації, що поєднують холод північного європейського міста, що йде шляхом прогресу, і тепло казкових лісів.

👉 Звуковий супровід не особливо запам'ятовується, хоч і не вибивається з особливого тону, але ось що заслуговує на увагу, то це той факт, що всі персонажі розмовляють віршами, немовби розповідаючи свою історію мимовільному слухачеві.

Woolfe - The Red Hood Diaries - це:

👌 Червоний капюшон!
👌 Стійкі олов'яні солдати з реактором Тоні Старка
👌 Ти що, вовчара?! Ти що?!
👌 Кидок сокири ПРЯМО ЯК У ГАДОВАРІ!!!11!!11!
👌 Стімпанк у кожен дім!
👌 Техноверсія Калинки-малинки
👌 Woolfe wants YOU!
👌 Можливість шалено бути першим

🔷 Той випадок, коли у гри був потенціал стати чимось гідним, був непоганий дизайн і стиль, а також чудовий лор, але все це згубила до непристойності коротка історія, убогий платформинг і ще більш убога бойова система. 🔷

🔰 Діагноз – It’s close to midnight and he’s barking at the moon 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998