Українські вигуки і звуконаслідувальні слова

[Demetrios]

Під час перекладу передача українською вигуків і звуконаслідувань може стати справжньою проблемою. Пропоную в цій темі збирати різні матеріали про питомо українські варіанти вигуків і звуконаслідувань, щоби переклад звучав природно, без «арґх» і под.

Часу докладно розписувати і класифікувати не маю, ось для початку просто деякі матеріали з якоїсь дипломної роботи.

* * *

- вигуки, представлені одним голосним звуком: а! е! і! о! у!

- вигуки, що складаються з голосного і приголосного звука, або односкладові: ай! ей! ой! ій! ах! ех! ох! іх! ух! ат! ов! еч! іч! ич! ет! ба! га! ге! гі! го! на! но! ну! тю! фе! фу! ха! хе! хо! ху!

- вигуки, до складу яких уходить один голосний і два приголосних звуки: гай! гей! гой! гов! гоп! нум! пхе! пхі! тьфу! тьху! хху!

- вигуки, утворені з двох голосних і одного чи двох приголосних звуків, або двоскладові: ага! агей! агій! агу! агось! агусь! алю! ану! ігі! ігій! люлі! нате! нумо! овва! ого! мугу! [13, c. 27]

- вигуки, що складаються лише з приголосних звуків: гм! хм! брр!

Морфемна структура решти вигуків збігається з однією із форм повнозначних слів - іменників, дієслів, займенників та прислівників або з кількома формами різних частин мови, що становлять єдине ціле - фразеологічну одиницю. Такі вигуки є вторинними, або похідними [16, c.130].

Відіменникові вигуки співвідносяться здебільшого з кличним відмінком деяких іменників (Боже! Господи! матінко! леле! лелечко! нене!), рідше -- з формою називного відмінка іменників (біда! ґвалт! горе! жах!лихо! слава! страх! хвала!).

Віддієслівні вигуки збігаються з формами 2-ї особи однини й множини дієслів наказового способу (гляди! диви! глянь! бувай! бувайте! даруй! даруйте! стривай! стривайте! постій! прощайте! прощавайте! рятуйте! вибачте! вибачайте! бач!) і зрідка -- з цими ж особовими формами, але теперішнього чи майбутнього часу (знаєш! знаєте!маєш!маєте! подумаєш!).

Займенникові форми мають вигуки отаке! отакої!

Порівняно небагато вигуків походять від слів з інших мов: алло! (фр.), браво! (італ.), капут! (нім.), караул! (тюрк.), полундра! (рос.), стоп! (англ.) [6, c. 379].

***

До емоційних належать вигуки а! е! і! о! у! ай! ой! ій! ах! ех! ох! іх! ух! ат! еч! іч! ич! ет! ба! ге! гі! тю! фе! фу! ха! хе! хо! ху! гай! пхі! пхи! тьфу! тьху! хху! ага! ого! гм! хм! брр! матінко! о матінко! ой матінко! пене! о нене! ой пене! Господи! о Господи! ой Господи! Боже! о Боже! ой Боже! Боже ж мій, Боже! Боже ж мій милий! о Боже ж мій милий! ой Боже ж ти мій. Боже! боронь Боже! леле! ой леле! лелечко! ой лелечко! та ін. [23, c.433].

Меншу групу становлять вигуки, які передають різні волевиявлення людини, зокрема наказ, розпорядження, спонукання, заклик, заохочення до якоїсь дії, оклик, звертання, бажання привернути чиюсь увагу до когось або чогось.

Наказові вигуки виражають наказ, вимогу припинити якусь дію. До них належать геть! годі! цить! марш! тс! тсс! цс! цсс! чш! буде!

Спонукальні вигуки спонукають людину до якоїсь дії. Серед них ну! нум! нумо! ану! гайда! та ін. Наприклад: - За дію! Ну! - бере, бач, наша (І. Котляревський); Праця не згине між людьми даремне: Сонце засвітить колись. Дякою нас люди згадають. - Нум же! До праці берись! (Б. Грінченко); Ану! Черкнім -- а для охоти Тобі я дам на дві охвоти (І. Котляревський) [5, c. 380].

Апелятивні вигуки - це насамперед ті, за допомогою яких привертають увагу людей, звертаються до них: агов!алло!ей!гов!гей!агей!агу! Наприклад: Агов! Мій хлопчику русявий, В саду веснянім зупинись! (Г. Чубач); - Ей! дядьку! - почав. -Дайте позбираю (А. Свидницький).

До першої підгрупи апелятивних вигуків належать і ті, що виражають привітання, пробачення, подяку, прощання, просьбу, тощо [22, c. 185]:

здрастуйте! добрий день! доброго здоров'я! привіт! увага! до побачення! прощайте! прощавайте! бувайте здорові! бувай! щасливо! на добраніч! дякую! спасибі! вибач! вибачте! пробач! пробачте! даруй! даруйте! прости! простіть! Їй-Богу! їй-Бо! та ін.

Друга підгрупа апелятивних вигуків використовується для прикликання або відганяння свійських тварин і птахів, а також для поганяння деяких свійських тварин: киць-киць-киць! кось-кось-кось! на-на-на! цу-цу! цю-цю! ціп-ціп-ціп! вуть-вуть-вуть! тю-тю-тю! агуш! гиля! дзусь! (дзус!) киш! гей! цоб! цабе! тпру! по! чу-чу!

***

В сучасному українському мовознавстві за семантичними ознаками звуконаслідувальні слова поділяють на наступні тематичні групи:

1) звуконаслідування домашніх тварин, птахів та звірів: Гав! Ґе-ґе-ґе! Ґел-ґел! Кар! Ках! Кру! Ку-ку! Курли! Ку-ку-ріку! Ме! Му! Мур-мур! Няв! Пі-пі! Пугу! Гу-у-у! Сюр-сюр! Тьох-тьох! Цвірінь! Тук-тук! та ін., наприклад: -- Грр, гав-гав! - забив тривогу Бублик (Л. Письменна); Кричать гуси: «Ґел! ґел!» (Л. Боровиковський); Прилетів у гай, коли бачить, сидить зозуля на калині та все: "Ку-ку! ку-ку!» (Л. Українка);

2) звуконаслідування предметів і явищ дійсності: Гу! Брязь! Дзень! Дзінь! Тік-так! Ту-ту! Пі-пі! Фур! Ш-ш! Шу-шу! Чах-чах! та ін., наприклад: Гу-гу- гу, - в дворі гуділо (І. Франко); Брязь! Шибка розбилася, а Максимко аж присів од страху (Л. Письменна);

3) звуконаслідування дій та рухів: Бах! Бух! Кап! Лусь! Трах! Трісь! Рип! Хлюп! Хрусь! та ін., наприклад: Хоробрий Мисливець націлюється: «Бах, бабах!!!» (Л. Письменна); - Вже чую, що йде [ведмідь]... Хрусь-хрусь - уже близько (І. Франко);

4) звуконаслідування фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини [19, c. 186]:

Апчхи! Бухи! Кахи! Пху! Фу! Ха-ха! Хі-хі! Хух! та ін., наприклад: - Пху, - кадить димом Тимко, сердито збиває на підлогу махорчані іскри (Г. Тютюнник); - Ф-ф-ф! - подув Антосьо, наче страх видував... (А. Свидницький).

***

1. Залежно від звукового складу:

- вигуки, представлені одним голосним звуком. Вони складають 2,98 % із загальної кількості вигуків, поданих у словнику:

а, е, і, о, у;

- вигуки, що складаються з голосного і приголосного звука, або односкладові (складають 15,5 % вигукової лексики):

ай, ат, ах, ач, ба, бе, га, ге, ей, ет, ех, ит , йо, на, но, ну, ов, ой, ох, тю, фу, ф'ю, ха, хе, ху, ша;

- вигуки, до складу яких уходить один голосний і два приголосних звуки (складають 13,7 %):

біс, вйо, гай, гей, гов, гой, гоц, киш, куш, нум, ньо, пас, пек, плі, пхе, пху, соб, сос, хап, хоп, цоб, цур, чіп;

- вигуки, утворені з двох голосних і одного чи двох приголосних звуків, або двоскладові (складають 31,55 %):

ага, агей, агов, агуш, але, алло, амба, ану, апорт, атю, ату, ачхи, апчхи, баста, браво, вара, відбій, віра, вперед, гайда, гетьте, гірко, гойда, гопки, горе, гоя, гулі, еге, ійон, леле, нумо, нумте, нуте, овва, отак, ото, прикол, пробі, пугу, скакіць, славно, струнко, сусіль, тереш, тихо, тубо, умгу, ура, цитьте, шабаш, шелесь, шуги, шугу;

- вигуки що складаються лише з приголосних звуків:

бр, тс, хм, цс (скдадають 2,38 %).

***

- Вигуки, запозичені з інших мов, у словнику складають 7,14 % вигукової лексики:

(алло, амба, баста, біс, бравісимо, гоя, еврика, караул, марш, пас, сос, ура)

- Діалектизми (складають 5,36 %):

(вара, ійон, йо, помагайбі, славайсу, труп, хляп, хоп, чіп)

- Застарілі слова (складають 4,17 %):

(вйо, гой, їй-право, магайбі, ньо, ов, пугу)

- на позначення негативних емоцій (25 %):

(а, ага, ай, ат, ах, ач, бе, боже (мій), га, горе, е, ей, ет, ех, е-хе-хе, ит (ет), ич, ійон, караул, леле, лелечко, ненечка, ненька, неня, ой, ой-ой, отакої, ото, ох, ох-ох-ох, прокляття, пхе , пху, тю, у, у-у, умгу, фу, ха, хе, хм, ху )

- вигуки на позначення позитивних емоцій (18,45 %):

(а, ага, ах, ба, боже (мій), браво, го-го, еге, ех, е-хе-хе, леле, лелечко, ненечка, ненька, неня, о, ов, овва, ого, ого-го, ого-го-го, ой, ой-ой, прикол, славайсу, славно, ура, ух, ха-ха, ха-ха-ха, ху).

- вигуки-звертання до людей або тварин, накази та заклики (35,71 %):

(агей, гей, агов, агу, агусі, ану, анумо, ануте, апорт, атю, ату, біс, вара, відбій, вйо, вперед, гайда, гей, геть, гетьте, гірко, гулі, ей, зась, караул, киць-киць, киш, кось-кось, куш, марш, но, ну, ну-бо, нум, нумо, нумте, ну-ну, нуте, ньо, струнко, тась-тась, тереш, тереш-тереш, тихо, тпру, тс, тсс, цабе, цить, цитьте, ціп, ціп-ціп-ціп, цс, цур, цур-цура, цу-цу, чіп, ша, шабаш, шуги).

[Demetrios]

В ідеалі було б зробити зручну класифікацію зі значеннями і ймовірними англійськими відповідниками. Може хтось захоче за таке взятися.

[Tor]

Щоби... автор, вочевидь, дуже грамотний, правопис не для таких писаний

[WIKUTORU]

Прочитав. Новий потужнометр довелося купляти

[Mikprofi]

Originally posted by Tor:

Щоби... автор, вочевидь, дуже грамотний, правопис не для таких писаний

Ти ж в курсі що слово "Щоби" існує, ба є літературним? [goroh.pp.ua]
Мовознавець xyєв

[Tor]

Originally posted by Mikprofi:

Originally posted by Tor:

Щоби... автор, вочевидь, дуже грамотний, правопис не для таких писаний

Ти ж в курсі що слово "Щоби" існує, ба є літературним? [goroh.pp.ua]
Мовознавець xyєв

То й що? В літературі є багато зросіянізмів. Але це не скасовує порушення чинного правопису, а саме параграфів 43 й 117, що стосуються часток умовного способу і як окремих слів, і у складі інших слів.

Професор Огієнко чітко висловився про це ще до того, як правопис поставив у цьому питанні крапку:

Архаїчне щоби (походить із давнього чтобы) віддавна скоротилося у нашій живій східноукраїнській мові на щоб, і тільки у цій скороченій формі знає його й мова літературна.
Уже в мові старослов’янській чьтобы скорочувалось на чьтобъ, і в нашій мові запанувала ця скорочена форма щоб.
У Шевченковім «Кобзарі» нема щоби ані одного разу — панує тільки щоб: Щоб лани широкополі було видно. Так само і в сучасній літературній мові вживається тільки щоб, ніколи щоби. Ані в «Дон Хуані» Черкасенковім, ані в «Місті» Підмогильного нема щоби ані разу — скрізь тільки щоб.
Архаїчне щоби, звичайне з західноукраїнській живій мові, тримається ще тільки в деяких письменників, але потроху завмирає і в них. Літературна російська мова вживає навпаки, тільки архаїчного чтобы і накидає його й нам.
Отже, завжди вживаймо тільки свого щоб; а не зросійська щоби.

Будьте як пан Огієнко, а не зросіяністами, які порушують правопис.

[Вена]

Originally posted by Tor:

Originally posted by Mikprofi:

Ти ж в курсі що слово "Щоби" існує, ба є літературним? [goroh.pp.ua]
Мовознавець xyєв

То й що? В літературі є багато зросіянізмів. Але це не скасовує порушення чинного правопису, а саме параграфів 43 й 117, що стосуються часток умовного способу і як окремих слів, і у складі інших слів.

Професор Огієнко чітко висловився про це ще до того, як правопис поставив у цьому питанні крапку:

Архаїчне щоби (походить із давнього чтобы) віддавна скоротилося у нашій живій східноукраїнській мові на щоб, і тільки у цій скороченій формі знає його й мова літературна.
Уже в мові старослов’янській чьтобы скорочувалось на чьтобъ, і в нашій мові запанувала ця скорочена форма щоб.
У Шевченковім «Кобзарі» нема щоби ані одного разу — панує тільки щоб: Щоб лани широкополі було видно. Так само і в сучасній літературній мові вживається тільки щоб, ніколи щоби. Ані в «Дон Хуані» Черкасенковім, ані в «Місті» Підмогильного нема щоби ані разу — скрізь тільки щоб.
Архаїчне щоби, звичайне з західноукраїнській живій мові, тримається ще тільки в деяких письменників, але потроху завмирає і в них. Літературна російська мова вживає навпаки, тільки архаїчного чтобы і накидає його й нам.
Отже, завжди вживаймо тільки свого щоб; а не зросійська щоби.

Будьте як пан Огієнко, а не зросіяністами, які порушують правопис.

Цікава річ, я вживаю частіш аби)