Взагалі, надивившись в останні роки на тенденцію "доїти" популярні серії ігор, випускаючи відверто посередні продукти задля паразитування на фанатах, у мене з'явилися сумніви стосовно якості в той час тільки анонсованого Сталкера, але зараз можу сказати, що він не тільки пішов іншою дорогою, але й зміг особисто мені запропонувати навіть більше, ніж я очікував. Про так звані "аномалії" та нестачу кадрів сказали вже, мабуть, всі, але це тимчасові проблеми, після вирішення яких залишиться гідне продовження, зроблене старанно та з душею.

Чому з душею? Бо розробники доклали зусиль до пророблення у дрібних деталях багатьох аспектів гри, але особливо добре їм вдалася найважливіша, на мою думку, річ - атмосфера. Мені більше подобався "темний" образ Зони, де вона постає моторошним результатом таємничих експериментів, але новий "натуральний" вигляд допомагає краще зануритись у світ та відчути причетність до нього, бо змінена зовнішність стала більше нагадувати реальність не тільки через присутність справжніх будинків та декорацій, як було раніше. Пейзажі української природи, яка поступово поглинає давно полишені людьми залишки спадщини радянських часів - ця знайома багатьом картина мало в кого не зможе викликати жодних емоцій. До того ж кожен інтер'єр від маленької хатки до величезної лабораторії наповнений такою різноманітністю автентичних деталей побуту, що ти спочатку з задоволенням їх роздивляєшся у кожній новій споруді, а вже потім починаєш шукати витратники та нички. Наче розробники зробили все можливе задля забування гравцем того, що він сидить за компуктєром, а до біса прекрасна графіка (яким би суперечним не був UE5) робить цей досвід по-справжньому переконливим.

Окрім цього, по частині атмосфери жирнющий лайк за аудіо та озвучку.. хоча ні, за справжнє мистецтво. Під час розмов персонажів часто ловив себе на думці, що мені би в реальності опанувати настільки "живу" мову, якою вона представлена у грі. Це неперевершене відчуття - грати у справжню українську гру, яка є такою не через формальне походження розробників, а через викручування до епічної якості тих рис, які з цим походженням пов'язані, і це не тільки про репрезентацію нашої мови. Якість саунду теж не відстає, жодна гра на моїй пам'яті не пропонувала настільки густих та соковитих звуків будь-чого, від оточення до пострілів, кожен з яких (окрім "сухої" стрільби з глушником) мені сподобався. А ось ембієнт.. ну.. просто непоганий. Дуже-дуже хотілося чогось типу CoP, де кожна локація мала власний трек, пробивний та моторошний, який в'їдався у голову та змушував фізично відчувати дискомфорт. У новому Сталкері такого або нема, або це непомітно, бо навіть бойові треки грають "десь там далеко", що іноді на них навіть не зважаєш, а ембієнт локацій ще менше контрастує з довкіллям. Напевно саме це найбільше вдарило по тій "темній" атмосфері Зони, яка робила такими неповторними минулі частини.

З атмосферою закінчили. Трохи про геймплейну складову: сюжетні та другорядні квести загалом проходити цікаво, або як мінімум не нудно. Зброї, спорядження та видів супротивників хоч і небагато, але достатньо для рівномірного заповнення собою всього проходження, стрільба та анімації взагалі суцільна насолода. Повно колекційних предметів, унікального спорядження та великодок, які заохочують до дослідження, бо завжди приємно влізти під край мапи та знайти там щось почитати, або яку-небудь душевну відсилку. Не сподобався тільки, по-перше, перехід від "типу наукового" осмислення Зони до філософського, та присутність всього лише незначної кількості наукових і технічних документів, які би глибше розкрили властивості Зони, історию С-Свідомості, її учасників, "Проєкту Х" тощо. По-друге, супротивники, здебільшого мутанти звісно. Багато скриптованих, які телепортуються за спину по всій мапі, швидко псують спорягу та не приносять жодної користі чи задоволення (бо навіть тушкан на макс. складності витримує бронебійний постріл з гвинтівки), натомість змушують зливати багато купонів внікуди, що більше мотивує пробігати мутантів замість влаштовування напруженого та цікавого бою. Люди теж на приколі, голова в екзоскелеті вибухає від єдиного пострілу з револьвера, але тіло у шкіряній куртці може витримати весь барабан. Сподіваюсь шось вирішать із балансом, бо підвищувати складність лише шляхом накручування здоров'я, а бій нав'язувати телепортаціями та вічним агро - це не круто :(

Але якщо не брати до уваги дрібні проблеми з абзацу вище, які не критично впливають на ігровий досвід, наче все дуже гарно. Тільки завжди було відчуття відсутності чогось важливого, що заважає грі стати повною імбою. Напевно для мене це відсутність більшої сюжетної унікальності? Ні, безумовно гра майстерно використовує теплі спогади гравця до попередніх частин, у сюжеті з продовженням історій основних та навіть другорядних персонажів, хоча врешті майже всі помирають, а про деяких типу Сахарова взагалі нема інформації (?), та у вже згаданих відсилках. Але на цьому все закінчується, бо коли йде мова про нововведення, гра починає видавати потік древніх кліше, як-от: вторинні квести "вбий-принеси"; всеосяжна диктатура, яка перемеле тебе за будь-який хибний крок ("Варта"); душевні партизани, які силою дружби та довіри намагаються скинути цю систему ("Іскра"); вчений, який взагалі не відстрелює сутності того, з чим працює, бо його погляд затьмарений великою мрією, перед якою він не бачить перешкод (Далін); фанатичний проповідник, який "прозрів" та веде всіх до світлого майбутнього найбільш радикальним шляхом (Фауст, хоча він найбільше мені сподобався); або проповідник, який тільки думає що "прозрів", та веде всіх у пекло з найкращими намірами (Шрам); "фатальна жінка" на керівній посаді, яка маніпулює своїми ляльками з тіні (Агата) тощо. З іншого боку, розробники вправно зробили переконливими позиції усіх головних сторін, уникаючи чіткого розділення на однозначні добро та зло. В кожної мотивації та кожному фіналі є свої темні та світлі сторони (окрім Кайманова, але деякі люди просто хочуть бачити світ у вогні :D ), тож перед вибором дійсно треба думати, бо є над чим. Дивним виглядає сусідство подібної варіативності поряд із кліше, які старіше за багатьох фанатів серії.

Співчуваю та пишаюсь усіма, хто дочитав це до кінця. Не пишу рецензії на улюблені ігри, бо знаю що вийде отаке полотно, але Сталкер для мене завжди був особливим, навіть якщо деякі ігри подобались більше за нього, тому не зміг пройти повз. Що наостанок? Скажу так, навіть попри все те, що заважає мені насолоджуватись грою на повну, я з задоволенням завершу проходження на 100%, а потім неодноразово буду повертатись для гри з модами, майбутніми доповненнями та мультиплеєром, коли їх зроблять. В свою чергу дякую розробникам за чудово проведений час, і бажаю сил та наснаги завершити гру такою, якою ви її бачите <3

[h2]За пару кроків до шедевра[/h2] Взагалі, надивившись в останні роки на тенденцію "доїти" популярні серії ігор, випускаючи відверто посередні продукти задля паразитування на фанатах, у мене з'явилися сумніви стосовно якості в той час тільки анонсованого Сталкера, але зараз можу сказати, що він не тільки пішов іншою дорогою, але й зміг особисто мені запропонувати навіть більше, ніж я очікував. Про так звані "аномалії" та нестачу кадрів сказали вже, мабуть, всі, але це тимчасові проблеми, після вирішення яких залишиться гідне продовження, зроблене старанно та з душею. Чому з душею? Бо розробники доклали зусиль до пророблення у дрібних деталях багатьох аспектів гри, але особливо добре їм вдалася найважливіша, на мою думку, річ - атмосфера. Мені більше подобався "темний" образ Зони, де вона постає моторошним результатом таємничих експериментів, але новий "натуральний" вигляд допомагає краще зануритись у світ та відчути причетність до нього, бо змінена зовнішність стала більше нагадувати реальність не тільки через присутність справжніх будинків та декорацій, як було раніше. Пейзажі української природи, яка поступово поглинає давно полишені людьми залишки спадщини радянських часів - ця знайома багатьом картина мало в кого не зможе викликати жодних емоцій. До того ж кожен інтер'єр від маленької хатки до величезної лабораторії наповнений такою різноманітністю автентичних деталей побуту, що ти спочатку з задоволенням їх роздивляєшся у кожній новій споруді, а вже потім починаєш шукати витратники та нички. Наче розробники зробили все можливе задля забування гравцем того, що він сидить за компуктєром, а до біса прекрасна графіка (яким би суперечним не був UE5) робить цей досвід по-справжньому переконливим. Окрім цього, по частині атмосфери жирнющий лайк за аудіо та озвучку.. хоча ні, за справжнє мистецтво. Під час розмов персонажів часто ловив себе на думці, що мені би в реальності опанувати настільки "живу" мову, якою вона представлена у грі. Це неперевершене відчуття - грати у справжню українську гру, яка є такою не через формальне походження розробників, а через викручування до епічної якості тих рис, які з цим походженням пов'язані, і це не тільки про репрезентацію нашої мови. Якість саунду теж не відстає, жодна гра на моїй пам'яті не пропонувала настільки густих та соковитих звуків будь-чого, від оточення до пострілів, кожен з яких (окрім "сухої" стрільби з глушником) мені сподобався. А ось ембієнт.. ну.. просто непоганий. Дуже-дуже хотілося чогось типу CoP, де кожна локація мала власний трек, пробивний та моторошний, який в'їдався у голову та змушував фізично відчувати дискомфорт. У новому Сталкері такого або нема, або це непомітно, бо навіть бойові треки грають "десь там далеко", що іноді на них навіть не зважаєш, а ембієнт локацій ще менше контрастує з довкіллям. Напевно саме це найбільше вдарило по тій "темній" атмосфері Зони, яка робила такими неповторними минулі частини. З атмосферою закінчили. Трохи про геймплейну складову: сюжетні та другорядні квести загалом проходити цікаво, або як мінімум не нудно. Зброї, спорядження та видів супротивників хоч і небагато, але достатньо для рівномірного заповнення собою всього проходження, стрільба та анімації взагалі суцільна насолода. Повно колекційних предметів, унікального спорядження та великодок, які заохочують до дослідження, бо завжди приємно влізти під край мапи та знайти там щось почитати, або яку-небудь душевну відсилку. Не сподобався тільки, по-перше, перехід від "типу наукового" осмислення Зони до філософського, та присутність всього лише незначної кількості наукових і технічних документів, які би глибше розкрили властивості Зони, історию С-Свідомості, її учасників, "Проєкту Х" тощо. По-друге, супротивники, здебільшого мутанти звісно. Багато скриптованих, які телепортуються за спину по всій мапі, швидко псують спорягу та не приносять жодної користі чи задоволення (бо навіть тушкан на макс. складності витримує бронебійний постріл з гвинтівки), натомість змушують зливати багато купонів внікуди, що більше мотивує пробігати мутантів замість влаштовування напруженого та цікавого бою. Люди теж на приколі, голова в екзоскелеті вибухає від єдиного пострілу з револьвера, але тіло у шкіряній куртці може витримати весь барабан. Сподіваюсь шось вирішать із балансом, бо підвищувати складність лише шляхом накручування здоров'я, а бій нав'язувати телепортаціями та вічним агро - це не круто :( Але якщо не брати до уваги дрібні проблеми з абзацу вище, які не критично впливають на ігровий досвід, наче все дуже гарно. Тільки завжди було відчуття відсутності чогось важливого, що заважає грі стати повною імбою. Напевно для мене це відсутність більшої сюжетної унікальності? Ні, безумовно гра майстерно використовує теплі спогади гравця до попередніх частин, у сюжеті з продовженням історій основних та навіть другорядних персонажів, [spoiler]хоча врешті майже всі помирають, а про деяких типу Сахарова взагалі нема інформації (?)[/spoiler], та у вже згаданих відсилках. Але на цьому все закінчується, бо коли йде мова про нововведення, гра починає видавати потік древніх кліше, як-от: [spoiler]вторинні квести "вбий-принеси"[/spoiler]; [spoiler]всеосяжна диктатура, яка перемеле тебе за будь-який хибний крок ([b]"Варта"[/b])[/spoiler]; [spoiler]душевні партизани, які силою дружби та довіри намагаються скинути цю систему ([b]"Іскра"[/b])[/spoiler]; [spoiler]вчений, який взагалі не відстрелює сутності того, з чим працює, бо його погляд затьмарений великою мрією, перед якою він не бачить перешкод ([b]Далін[/b])[/spoiler]; [spoiler]фанатичний проповідник, який "прозрів" та веде всіх до світлого майбутнього найбільш радикальним шляхом ([b]Фауст[/b], хоча він найбільше мені сподобався)[/spoiler]; [spoiler]або проповідник, який тільки думає що "прозрів", та веде всіх у пекло з найкращими намірами ([b]Шрам[/b])[/spoiler]; [spoiler]"фатальна жінка" на керівній посаді, яка маніпулює своїми ляльками з тіні ([b]Агата[/b])[/spoiler] тощо. З іншого боку, розробники вправно зробили переконливими позиції усіх головних сторін, уникаючи чіткого розділення на однозначні добро та зло. В кожної мотивації та кожному фіналі є свої темні та світлі сторони ([spoiler]окрім Кайманова, але деякі люди просто хочуть бачити світ у вогні :D [/spoiler]), тож перед вибором дійсно треба думати, бо є над чим. Дивним виглядає сусідство подібної варіативності поряд із кліше, які старіше за багатьох фанатів серії. Співчуваю та пишаюсь усіма, хто дочитав це до кінця. Не пишу рецензії на улюблені ігри, бо знаю що вийде отаке полотно, але Сталкер для мене завжди був особливим, навіть якщо деякі ігри подобались більше за нього, тому не зміг пройти повз. Що наостанок? Скажу так, навіть попри все те, що заважає мені насолоджуватись грою на повну, я з задоволенням завершу проходження на 100%, а потім неодноразово буду повертатись для гри з модами, майбутніми доповненнями та мультиплеєром, коли їх зроблять. В свою чергу дякую розробникам за чудово проведений час, і бажаю сил та наснаги завершити гру такою, якою ви її бачите <3