Брама Балдура - класична рольова гра у світі Печер і Драконів. Велика пригода для усіх поцінювачів фентезі і жанру РПГ, ґіків і олдфаґів. Має офіційну українську локалізацію з озвученням від ШБТ. Щира подяка розробникам і перекладачам!

#ThanksForUkrainian

Культова гра, яка стала об'єктом наслідування безлічі інших ігор та створила певні шаблони для створення фентезійних, партійних РПГ.
Якщо об'єктивно, то друга частина крутіша і значно масштабніша та й ще має кооп, але я почав знайомство в ніжному віці з першої, тож саме вона мені як кажуть дівчата або придівчавчлені хлопці "в сердечке" 🤣 і тому я раджу всім шанувальникам РПГ от саме цю частину.

Якщо що, то є мій огляд і на другу частину:
https://steamcommunity.com/id/Dyztop/recommended/257350?snr=1_5_9__402

Ну і треба додати, що тим, хто знайомство із серією почав з третьої частини і ніколи не грали в олдскул РПГ, то звичайно ця гра вам не сподобається, але якщо ви хоч і почали з третьої, але вже мали досвід зі старими рольовками інших серій, то дуже раджу. Хоча і треба визнати, що гра в багатьох моментах застаріла.
Окрім того, перша частина має український переклад. Хоча він наче так собі, але в принципі грати можна.

+ бойова система з фундаментом AD&D
+ багатий на лор світ
+ цікаві сюжетні лінії
+ атмосфера таємничості та постійне почуття небезпеки
+ NPC-квестодавці «живі» та викликають співпереживання
+ варіативні другорядні квести

- лінійність сюжету
- графіка безнадійно застаріла і на сучасних моніторах виглядає жахливо
- бісяча музика
- 90% компаньйонів абсолютно безликі
- Більшість побочок на кшталт «знайди-вбий-принеси»
- дуже мало цікавих випадкових зустрічей
- порожні другорядні локації, що сприймаються як чергова арена
- досить багів, що ломають квести, в тому числі і сюжетні


Друзі, почнемо ми з найважливішого аспекту даного творіння, а саме – бойовки. Тут можна багато чого говорити, але вона просто приголомшлива: маса заклинань, сувоїв, характеристик, спорядження, зілля. Кожен бій для нового гравця буде справжнім викликом, а нагородою за перемогу стане безліч радості. АЛЕ, НАВІТЬ НЕ ДУМАЙТЕ РОЗБИРАТИСЯ У НІЙ САМОСТОЙНО, краще витратите 35 хвилин на вивчення матеріалів в інтернеті, інакше сильно ризикуєте запороти собі проходження і дропнути гру десь на середині. А цього робити я вкрай не раджу - історія про внутрішню боротьбу, помсту і втрати, дружбу і зраду, що розгортається в найцікавішому світі Забутих Королівств, захоплює з перших же хвилин. Вам будуть нахабно брехати, вас підступно підставлятимуть, на вашу долю випаде безліч складних моральних виборів як в основному сюжеті, так і в додаткових квестах. Чого тільки варта історія рибалок із маленького села: проходячого повз героя вони попросять вбити злісну відьму, що заважає їм рибалити ... Яка на перевірку виявиться 14-річною дівчинкою, чию матір - жрицю богині моря, заради якогось артефакту вбили ці ж рибалки. Але ж рибалки попереджали, що відьма підступна, і їй не можна довіряти. Хто має рацію, а кому відрубати голову вирішувати саме вам. Що? Чи не хочете вибирати? Що ж, ви можете відправити обидві сторони конфлікту пішки в Долину льоду (як я зрозумів, це дуже далеко) і відмовитися від виконання завдання, але і це буде мати свої наслідки. А це звичайні селяни! Тепер просто уявіть, які інтриги плетуть у місцевих гільдіях, що осіли у великих містах. Так що навіть якщо ви не в захваті від бойової системи, постійних битв, а їх буде дійсно дуже багато, або запороли прокачку - всіляко агітую вас включити «Режим історії» замість банального видалення гри. Повірте, вивчення цього балансуючого на межі краху світу того варте. Або хоча б штурм основного сюжету, займе не більше п'яти годин, благо він лінійний як рейки, з однією кінцівкою та одними і тими ж подіями, що ведуть до неї, але ви не пошкодуєте про витрачений час. Єдине з чим у цій грі не можна змиритись – це з графікою. Вона стара і незграбна: полігонів мало, текстури не блищать різноманітністю, пейзажі багато в чому однотипні, а локації дуже швидко у вашій свідомості перетворюються на арену для пошуку пари квестів та вбивства пари десятків ворогів. Не бачу сенсу продовжувати аналіз цього аспекту, адже графіка далеко не найважливіший елемент для поціновувачів жанру ізометричних RPG. На відміну від музики, одного з найголовніших інструментів для занурення гравця у створений розробниками світ. Варто лише згадати Джеремі Соула та композицію Call Of Magic. В Baldur`s Gate фонова мелодія не дратує… Перші кілька годин. Звуки бою монотонні та одноманітні, дубляж персонажів за якістю трохи нижчий за середній. Сумно, але у грі такого рівня можна було зробити й гарнішим. Як, власне, і особи персонажів-напарників треба було пропрацювати краще. Здебільшого це просто бовдури зі статами, за винятком сестри ГГ, Хана, Баелота, МІІІІНСЬКА та ще кількох хлопців – вони дійсно відрізняються характерами та яскраво контрастують на тлі інших. Добре, що в другій частині це непорозуміння було повністю вирішено. Так само, у другій частині Врат внесли різноманітність у випадкові зустрічі, 95\100 яких перестало являти собою чергову засідку чергових бандитів, шакалів, гоблінів, орків, огрів тощо. Від бандитів у мене досі мурашки по шкірі та міцний ПТСР. Але що не виправили, то це баги. На своєму шляху я зустрів їх досить багато, але й проходження у мене було лише одне. Відразу порада: Швидкі збереження кожні 15 хвилин і Звичайні збереження щогодини. Можна частіше, але в жодному разі не рідше! Останній спірний момент я вирішив винести на кінець огляду. Це тип завдань. Якщо вам, як і мені, зайде бойовка, ви навіть не помітите, що всі завдання складаються з битв. В іншому випадку ви ризикуєте занудьгувати та закинути гру. Так, оболонка у цих завдань приголомшлива, але суть одна: знайти -> поговорити -> вибрати з двох зол -> убити -> повернутися. Іноді деякі пункти відсутні, але нові додаються дуже рідко. Baldur's Gate: Enhanced Edition може сподобається любителям ізометричних RPG, бойової системи ADnD, захоплюючих сюжетів, «атмосфери передапокаліпсису» та F9 фетишистам. І 100% не сподобається, якщо вам не зайшла бойова система або ви вважаєте, що хороша гра має бути як мінімум не потворною.

Можна було б написати багато слів про ностальгію, про те, що це хвороба, якою хворіють лише дорослі. Але є нюанс: єдина моя гра, яка є суто ностальгічною для мене, — це Arma Cold War Assault. Тому й оцінювати БРАМУ БАЛДУРА буду як людина, яка вперше в це грає. Єдине, що завчасно робить її близькою до мене, — це її схожість на Pillars of Eternity. Ну, занадто вони схожі.


Stepfather головного героя працює в Кендлкіпі, його терміново викликали на засідання, він повернувся пізно й нічого не пояснив, сказав збирати речі й готуватися їхати далеко за місто — щось ПОЧАЛОСЯ. Тільки опинившись за містом, батько героя ловить обличчям рандомний фаєрбол від місцевих розбійників. Далі все по класиці жанру — змови, розкриття таємничого походження.

Особисто хочу відзначити знаком плюс те, що багато чого в сюжеті є дійсно доволі приземленим, а персонажі часто поводяться, як люди. Ту ж сюжетну арку з дефіцитом заліза можна спокійно уявити й у нашому світі. Окремий ґеґ — це те, як NPC називають один одного гоміками.


Не дуже люблю бойові системи, де є фішка з "ваша зброя неефективна". А враховуючи, що це ще й Advanced D&D, то тут ціле комбо. Якби я не грав раніше в Icewind Dale, я б половину хронометражу проходження потратив на вивчення того, як працює ця редакція D&D. Якщо без достатнього розуміння гри розпочати її на будь-якій складності, окрім "story mode", гра зробить з тобою те, що JD Vance зробив з диваном своєї мами.

На початку гри у героя та його компаній доволі мало здоров'я, як наслідок можна зловити ваншот від рандомного вовка. З іншого ж боку, різноманіття класів, подвійних і мультикласів тут дивує, якщо не помиляюсь, їх близько 30.

Магія тут сильна, але спели вогню й блискавки летять куди попало, б'ють як ворогів, так і союзників. Загалом же заклинань просто незліченна кількість, з яких я використовував у кращому випадку 5-6: розпізнавання, який-небудь баф, захист від василісків і фаєрболи з блискавками.


Гра чудово передає атмосферу Forgotten Realms (про які я знаю не те щоб мега багато). Від міст Бергоста та Балдура до темних підземель — кожна локація наповнена духом класичного фентезі. Світ виглядає відносно живим завдяки деталям: у тавернах можна набухатись і підслухати чутки, випадкові енкаунтери на дорогах можуть привести до цікавих подій, наприклад до квесту, що передбачає допомогу демону у пошуках його домашньої тваринки.


Їх глибина співставна з глибиною пінопласту, її нема. Біовари тоді ще не вміли робити їх дійсно пропрацьованими. І хоч в грі їх 20+, більша частина відноситься до тих, яких я б написав на другому курсі, з бюджетом розробки в 1 банку рева.

Деякі із них дійсно чудово написані, та ж парочка Мінськ і Бу, хоч взаємодії з ними й мінімальні. А якщо не опускати шкалу честі занадто низько й не піднімати вище 18, то головного героя ніхто і не покине, байдуже які непорозуміння існують всередині команди, або між окремим компаньйоном і ГГ.


+ Атмосфера D&D
+ Велика кількість дійсно цікавих квестів
+ Складна та глибока бойова система
+ Наявність супутників із власними характерами (на пів шишечки)


- Основний сюжет доволі простий
- Високий поріг входу для тих то не грав в ігри на Infinity Engine
- Управління інтерфейсом не завжди зручне
- Механіки цієї D&D сьогодні виглядають дещо рудиментарними

Ні, це не The End, бо великі реставратори з Beamdog випустили доповнення через 18(!) років після виходу гри.


Між двома частинами є певний часовий проміжок, і Beamdog вирішили, чому б не зробити свою інтерпретацію на цю тему. Не знаю, як щодо другої частини (в яку я не грав), але до основного сюжету першої частини DLC не дотягує.


Події доповнення розгортаються після фіналу першої гри. Не встиг головний герой відпочити після порятунку світу, як на горизонті з'являється нова небезпека, яка несе за собою смерть. З одного боку, добре, що обіграли шанобливе ставлення до героя Брами Балдура, з іншого — можна було зробити це більш плавно.

DLC намагається відповідати оригіналу, хоча в більшості випадків є ще більш лінійним, але це можна пробачити. Що не можна пробачити — це крінжова і доволі нав'язлива інтеграція сучасних тем. Трансгендери, наратив про те, що раса не визначає тебе (ага, особливо коли раса — це гоблін чи орк), всі важливі ролі займають жінки (між першою та другою частинами відбувся матріархальний переворот?).


Було додано значну кількість нових персонажів, деякі з яких цікаві, але загалом багато діалогів — це якийсь низькосортний артхаус, не рівень оригінального BG1. Деякі репліки звучать занадто сучасно для такої старої гри.


+ Якщо не хочеться покидати гру, можна пофанитись у протистоянні з новим єбакою.
+ Ігролад не відчувається таким рудиментарним.
+ Локації тепер оптимальні за розмірами, з відповідними підказками на карті.

- Діалоги відповідають оригінальній стилістиці з перемінним успіхом.
- Менш відкрита структура гри.
- Деякі сюжетні моменти здаються суперечливими.
- Антагоніст не такий потужний, як хотілося б.

Дякую за Українську мову. Це дуже важливо та дуже приємно!
І це не просто субтитри, тут є озвучання!
Це щось неймовірне) наче гарну книгу читаєш.

Нажаль, з другою частиною серії все набагато гірше, там взагалі немає Української(

Добра класика рольових ігор - 87/100

Плюси
+ декорації / музика
Мальована картинка виглядає чудово і ніколи не застаріє, разом з гарним саундтреком дуже атмосферно.
+ діалоги / староанглійська
Багато гарно написаного тексту, часто з дуже крутим сленгом в виді староанглійської, одне задоволення читати.
+ тактичні битви / баланс
Гарно продуманий баланс, відчуття прокачки персонажів, непідробна радість від унікальної шмотки які недуже часто випадають, постійні виклики в виді різних конфігурацій противників, перша зустріч з василиском вам запам'ятається, під кінець коли партія вже повністю вкачана інтегровані доповнення вцілому тримають рівень складності.
+ персонажі
Запам'товуються, харизматичні.
+ добротний сюжет
Нічого сильно особливого, але добротно.
+ реграбильність
Гарний вибір конфігурацій партії, що дає можливість для різного ігрового процесу на рівні тактичних битв.

Неоднозначні речі / причіпки
+/- малувато озвучених фраз в партійців та діалогів з ними
Озвучка прекрасна але кількості фраз персонажа для 70 годинної гри все таки малувато.
+/- місцями хотілося б трохи більше варіантів в діалогах
Нажаль завдання здалися доволі лінійними, хотілося б більше виборів.

Недоліки
-пересування персонажів в коридорах
Сама головна проблема яка буде випробовувати нерви, через кривий та застарілий пошук шляху керувати партією з 6 персонажів в вузьких коридорах повних пасток ще ті веселощі.
-інтерфейс збору трофеїв
Застарілий та незручний.
-система переходу на деякі локації (будівлі) в містах через обмеження двигуна недуже комфортна.

The End
Однозначно рекомендована любителям справжніх рольових ігор для ознайомлення якщо пропустили в свій час, архаїка місцями не так вже й сильно псує враження.

Класика. Чудова РПГ з крутою українською локалізацією. Рекомендовано усім фанатам жанру.

Чарівна гра! Сам купив через українську локалізацію (більше ігор українською!). Локалізація хоч і неповна (це стосується лише озвучки - вона місцями є), проте дуже колоритна. 10 зелених вуїв з 10!

7/10

Гра залишила суперечливе враження. Щось надто часто я починаю рецензії таким чином. Найбільше по духу та атмосфері Baldur's Gate, яка вийшла майже 30 років тому, нагадує мені враження від перших двох частин Fallout - культово-революційні свого часу, але в які дуже складно занурюватися, а тим більше повністю проходити сьогодні.

Що сподобалося:
+ Гра в цілому. Варто відзначити, що в Enhanced Edition є як оригінальна кампанія (з 1998 року), так і масштабне доповнення Siege of Dragonspear (з 2016 року). І хоча графіка, основні ігрові механіки та ігровий процес залишилися такими ж (ігровий рушій все той же так-то), між цими двома кампаніями чимало відмінностей, дрібних, націлених на те, щоб зробити гру більш зручною, моральних виборів, трохи складніших за банальне "якщо ви за добро - натисніть 1, якщо ви за зло - натисніть 2", більше озвучених реплік і т.д.
+ Історія. Загалом це просто ще одна пригода в DnD-сетапові, трохи масштабніша ніж звичайні посиденьки ролевиків на вихідних, і без постійного кидання кубиків (не хвилюйтеся, гра справно кидає їх за вас).
+ Гра, хоч і базується на DnD-механіках, але не зловживає ними. Щиро вдячний, що немає кидка кубиків при виборі реплік (не потрібно зберігатися перед кожним діалогом, щоб потім чекати, доки прокне правильне значення для переконання). Щоправда, і значна частина реплік тут так, суто для рольового відіграшу. Якщо хтось дуже хоче вам вломити, скоріше за все розмова все одно закінчиться бійкою.
+ Персонажі та діалоги - з натяжкою на те, що грі майже 30 років. Чимало жартів, які справді смішні, чимало реплік, які так чи інакше відсилають до певних подій чи творів. Спілкування в цій грі справді приємне, хоча й не дуже потрібне.
+ В силу того, що графіка у грі досить схематична (а якщо наблизити, то ще й шкідлива для очей - от про що батьки попереджали, коли казали відсунутися від екрана), дуже корисними стали додаткові функції, які відображають інтерактивні елементи на екрані, а також перелік лута, що лежить на землі. Щоправда, ці функції ще треба знайти.
+ Варіативність при створенні персонажа. За канонами DnD, процес створення персонажа проходить декілька важливих стадій, і гайдів про створення персонажів до цієї гри в стімі не набагато менше, ніж гайдів про проходження гри.

Проміжних пунктів цього разу не буде, все інше я закидаю в "не сподобалося" - з поясненнями або без них.

Що не сподобалося:
- У грі є мультиплеєр, і загалом він працює. Більшу частину часу. Але іноді рандомно просто перестає підключати до гри. Від початку і до кінця я гру проходив з другом, і коли після 30 годин раптом перестає підключатися, по спині тягне неприємний холодок. Проблема зникла так же, як і з'явилася, але повторювалося це ще декілька разів.
- Ще про мультиплеєр. Гра зроблена для одного. Ваші друзі, скільки б їх не приєдналося, будуть максимально безправними. Почати з кимось розмову чи торгівлю - зась. Ініціювати якісь дії - чекайте, будь ласка, поки хост збереться з думками. Навіть коли NPC починають діалог з вашими товаришами, вони до них звертаються на ім'я хоста. Тобто, по суті, за винятком боїв, ваші напарники ні на що вплинути не можуть. Мультиплеєр наче б то і є, але задоволення від нього для всіх, окрім хоста - сумнівне.
- Інвентар. Його ну дууууже мало, враховуючи, що більшість предметів у грі не стакаються. Мені здається, що найбільша складність у досягненні "пройти гру соло" не в тому, що важко в бою, а в тому, що вам доведеться брати по одному квесту, і здавати їх так само, бо одних тільки квестових предметів на собі іноді тягаєш більше, ніж поміщається в рюкзак одного персонажа. В Siege of Dragonspear хоча б додали для зручності мішечки-контейнери для ключів, свитків та дорогоцінних каменів, а в оригінальній грі все це займає окремі слоти. І коли персонаж, який в інвентарі тягне кілька людських трупів та мішки з зерном, та персонаж, у якого в рюкзаку 8 різних камінців і кілька ключиків, жаліються на те, що немає вільного місця... ну це смішно, але сміх проходить швидко, а гра довга.
- Досягнення. Ну, по-перше, дуже помітна різниця між ачівками оригінальної кампанії та доповнення: у основній грі іноді можна декілька ігрових сесій провести, і нічого не отримати, та й загалом, багато взаємовиключних досягнень, якщо пропустив і не зберігся перед ключовим моментом - побачимося на другому проходженні. Чимало досягнень виду "прийти в четвер о другій ночі на цвинтар, якщо перед цим поговорив із священником, і якщо клас персонажа - бард", тобто без гайда і сильного бажання, просто граючи їх не візьмеш. А от Siege of Dragonspear - тут їх роздають направо і наліво ледь не за кожен важливий квест. Але основна біда не в цьому.
Я вже згадував вище про те, що в цій грі, якщо проходити її з кимось, то ваші друзі фактично безправні, все вирішує хост. Більше того, ігрові досягнення, всі без винятку, йдуть тільки хосту. Друзі мовчки спостерігають, як ви берете один героїчний подвиг за іншим, і тихенько шепочуть під носа "і я теж там був, чесно!". Але вже наприкінці гри (доповнення) щось переклинює в кубиках, підземеллях та драконах, і буквально дві ачівки за проходження (з понад сотні) даються не тільки вам, а й вашому напарнику. Причому одна з них, як не іронічно, повинна по хорошому даватися тільки одному персонажеві. Як результат - у мене за одне проходження 65%, а у товариша, який чесно проходив гру зі мною - в кращому випадку 5%. Чому і як - не маю ідей.

Загалом гра, з одного боку, важлива в контексті розвитку комп'ютерних рольових ігор, і у становленні Bioware, і просто як хороший музейний експонат. Але її вік скрипить з кожного пікселя на екрані чи в меню. Кривий мультиплеєр і для чогось покоцана система ачівок не дали мені отримати таке ж задоволення, як свого часу я отримав від, скажімо, Star Wars : Knights of the Old Republic. А хотілося б. Попереду ще друга частина, і дуже сподіваюся, що буде трохи краще.

Брати рекомендую тільки якщо ви фанат DnD, Дріззта особисто, або ж дуже любите старовину.

This is a playable and really solid port of the classic game that stays true to the spirit of the original.
I run it in Linux and it is solid. And to see my favorite game on Linux is amazing.
After 20 years, the game still holds magic.

If you are looking for the latest, glitzy, high-graphics, this isn't it. But if you love tactical combat RPGs.... you *have* to play this game.